Джеймс і гігантський персик
- Автор: Даль Роальд
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: »А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
- ISBN: 978-966-7047-91-7
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Джеймс і гігантський персик». Краткое содержание книги:
… Так сталося, що маленький Джеймс мусить жити разом зі своїми злющими тітоньками — тіткою Шкваркою і тіткою Шпичкою, які постійно коверзують і знущаються з нього. Проте одного дня стається щось надзвичайне, і життя Джеймса та його тітоньок докорінно змінюється… Як завжди, динамічна, тривожна й безмежно весела повість одного з найпопулярніших англійських письменників не залишає місця байдужості…
— Цей хлопець з’їхав з глузду! — прорекла Стоніжка. © http://kompas.co.ua
— Нехай договорить, — сказала Зозулька. — Ну ж бо, Джеймсе. То як ти це зробиш?
— За допомогою наживки.
— Наживки! Якої ще наживки?
— З черв’яка, звичайно. Хіба ви не знали, що чайки люблять черв’яків? А ми, на щастя, маємо тут найбільшого, найжирнішого, найрожевішого і найсоковитішого в світі Черв’яка.
— Далі ані слова! — різко урвав його Черв’як. — Цього цілком досить!
— Ні, не досить! — відверто зацікавилися всі. — Кажи далі!
— Чайки вже давно його помітили, — вів далі Джеймс. — Ось чому їх так багато тут кружляє. Але вони не наважуються злетіти сюди, бо тут стоїмо ми. Тому ось, що треба…
— Стоп! — закричав Черв’як. — Стоп, стоп, стоп! Я цього не допущу! Я відмовляюся! Я… я… я… я…
— Та тихо ти! — гаркнула Стоніжка. — Не лізь не в свої справи!
— Отакої!
— Любий мій Черв’яче, тебе ж однак з’їдять, то яка різниця, хто це зробить — чайки чи акули?
— Я не згоден!
— Давайте хоч дослухаємо до кінця увесь задум! — порадив Старий-Зелений-Коник.
— А мені начхати на цей задум! — не вгавав Черв’як. — Я не хочу, щоб мене задзьобала до смерті зграя дурнуватих чайок!
— Ти станеш великомучеником, — сказала Стоніжка. — Я згадуватиму тебе ціле своє життя.
— Я теж, — підтримала її пані Павучиха. — Про тебе напишуть усі газети. Черв’як пожертвував життям для порятунку друзів…
— Але ж йому не треба жертвувати життям, — заперечив Джеймс. — Послухайте мене. Ось що нам треба зробити…
21
— Ой, та це ж просто чудово! — вигукнув Старий-Зелений-Коник, коли Джеймс виклав свій план.
— Цей хлопець геній! — оголосила Стоніжка. — Я тепер можу не скидати черевичків.
— Ох, мене задзьобають до смерті! — мало не плакав бідолашний Черв’як.
— Ніхто тебе не задзьобає.
— Задзьобають, та ще й як, я знаю! Я навіть не побачу, як вони підлітають, бо не маю очей!
Джеймс підійшов до Черв’яка і лагідно його обійняв. — Вони не посміють навіть торкнутися до тебе, — сказав він. — Я тобі обіцяю. Але нам треба поквапитись! Погляньте вниз!
Довкола персика аж кишіло від акул. Вода пінилася й мало не закипала. Їх було, мабуть, дев’яносто, а то й усі сто. А нашим мандрівникам здавалося, звичайно, що персик дедалі глибше й глибше занурюється під воду.
— Увага! — крикнув Джеймс. — Бойова тривога! Не можна гаяти жодної хвилини! — Він тепер був капітаном, і всі це розуміли. І були готові виконати будь-яку його команду.
— Свистати донизу всіх, окрім Черв’яка! — наказав він.
— Так-так, — відразу погодилися всі й подріботіли до входу в тунель. — Швиденько! Треба поквапитись!
— Стоніжко, слухайте мою команду! — крикнув Джеймс. — Біжіть до Шовкопряда і нехай він негайно береться до роботи! Нехай пряде так, як ще в житті не пряв! Це питання нашого життя чи смерті! Це стосується і вас, пані Павучихо! Мерщій униз! Прядіть прядиво!
22
За кілька хвилин усе вже було готове. На верхівці персика було тепер незвично тихо. Там нікого не було — нікого, крім Черв’яка.
Одна половинка Черв’яка, схожа на величезну, товсту, соковиту й рожеву сосиску, лежала собі на сонечку так, щоб її бачили чайки.
Інша ж половинка звисала в тунель. Джеймс сидів навпочіпки неподалік, сховавшись у тунелі біля самого виходу, очікуючи на першу чайку. Він тримав у руках шовкову мотузку з зашморгом на кінці.
Старий-Зелений-Коник і Зозулька ховалися ще глибше в тунелі, тримаючи Черв’яка за хвіст. Вони були готові шарпнути його якомога швидше, рятуючи Черв’яка від небезпеки, на першу ж Джеймсову команду.
А ще нижче, у величезній видовбаній кісточці персика, Світлячка-Хробачка освітлювала приміщення, щоб пані Павучиха з Шовкопрядом бачили, що вони прядуть. Стоніжка теж була з ними, раз у раз підганяючи їх у роботі, тож іноді до Джеймса долинав з глибин її далекий голос, що заохочував: — Пряди, Шовкопряде, пряди, ледача жирна почваро! Швидше, швидше, якщо не хочеш, щоб ми жбурнули тебе акулам!
— А ось і перша чайка! — прошепотів Джеймс. — Тепер не рухайся, Черв’яче. Завмри. Тебе зараз смикнуть.
— Ой, тільки б вона мене не продірявила, — забідкався Черв’як.
— Не продірявить. Цс-с-с…
Краєчком ока Джеймс стежив за чайкою, що шугонула до Черв’яка. І ось раптом вона опинилася так близько, що він побачив її маленькі чорні очі і вигнутий дзьоб. Цим роззявленим дзьобом чайка вже наготувалася вирвати добрячий шмат м’яса з Черв’якової спини.