Заметіль
- Автор: Хома Анна
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавнича компанія «АРС»
- ISBN: 978-966-2739-12-1
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Заметіль». Краткое содержание книги:
Там, куди впадеш, не буде соломи. Звідти немає стежки. Зате туди проникає з небес сліпуче сонце. Таке сонце можна побачити тільки на дні. І ти робиш свій крок, останній крок назустріч собі. І світ припиняє своє існування. Щоб розпочатися заново в тих, хто ще не знає себе. Новим витком, новим вихором заметілі.
Той, хто впаде, навчиться вставати. Той, хто встане, зможе розпочати шлях нагору. Той, Хто все знає наперед, вийде їм назустріч.
…Усім, не байдужим до зими, присвячується. Усім байдужим — також.
— Навмання? Це не для мене.
— Чому б то?
— Мама, мама, дивись… ну дивись…
— Погляньте на мене. Ви б на місці власника фірми взяли мене на роботу?
— Я? — Нова знайома окинула її прискіпливим поглядом. — Взяла б. Без питань. Ви серйозні і… як би це сказати… інтелігентні. Гм… крім того ж, якби я була чоловіком, то не пропустила б вас повз себе.
Олена мовчки дивилась на неї.
— Жартуєте, — нарешті вимовила вона.
— Ти, мама, зовсім мене не слухаєш…
— Невитримана година з тобою, халамиднику. Ні, не жартую. А ви спробуйте: хто стукає, тому відчинять… Завжди треба пробувати. Не на перший, так на десятий раз, але щось та й вийде.
Інколи Бог змилосерджувався і давав їй урок, не вимагаючи за нього платні.
— Ну що тобі шкода чи що?..
— Ви могли б позичити мені гривню на тролейбус? Я забула всі гроші вдома, а вертатись нема коли.
— Без питань. Беріть. Ви вже знаєте, куди йти?
— Я не впевнена, але… чому б не спробувати?
— Ну подивись, мам… сніг!
Вони обоє повернули голову. З чорної-пречорної хмари валив білий-білюсінький сніг.
(Цікаво, сніг пам’ятатиме своє ПАДІННЯ? Чи краще сказати — ПОЛІТ? Що за доля: залишити чорну хмару для того, аби перетворитись у чорну багнюку, і тільки під час польоту побути білим. Чи може — під час падіння?..
Як краще сказати, мам?
Чому я пам’ятаю до дрібниць той політ або падіння, як хочеш його назови. Пам’ятаю перевернуте небо, довгі-предовгі секунди невагомості, страх, крик, стукіт серця, навіть удар пам’ятаю, а замість вікна у моїй пам’яті — чорна зловісна хмара?
Чому, мам?
Мовчиш. Не хочеш мені допомогти.
І Ти теж не хочеш. Змовились там угорі між собою, я знаю.)
— Ви куди? Там така заметіль!
— І я хочу в заметіль, як тьотя!
— Упаси тебе Бог…
Два місяці після кінця світу.
Психіатр мав змордований вигляд і не дуже надокучав питаннями. А, може, просто прикидався, хто тих психіатрів знає?
— То ви кажете, що стрибнули униз…
— То ви так кажете. А я просто мила вікно. Ми вже з вами говорили про це.
— У шубці і в чоботях?
— Було холодно, якщо пам'ятаєте.
— У мене погана пам'ять на погоду. То, кажете, було холодно. А ви завжди після роботи миєте вікна?
— Тільки коли вони брудні. Послухайте, якби я хотіла вчинити самогубство, я б вибрала інший спосіб.
— Який?
— Ну, наприклад, ввела собі калію у вену. Швидко і ефективно. Але це не буде стрибок з вікна.
— Може, ви посварились з кимось?
— Це не привід для самогубства…
— У вас було важке чергування, ви не виспались, повернулись зранку додому у порожню квартиру і полізли мити вікна. Я правильно вас зрозумів?
— Мені подобається мити вікна.
— Може ви когось зустріли по дорозі додому? Ваша бабця пригадала, що деякий час у вас були серйозні стосунки з одним молодим чоловіком. Він навіть офіційно приходив до вас на заручини, але…
— Це було дуже давно.
— Він знає, що з вами?
— Ні.
— Ви хочете, щоб він дізнався, щоб розкаявся і повернувся до вас?
— Ні.
— Ви його ненавидите?
— Ні.
— Чому ви мені брешете?
— Неправда!
— Згоден: суцільна неправда від початку до кінця. Але навіть у вашій брехні є доля правди.
— І яка ж правда у моїй брехні?
— Вам краще знати. Це ж ваша брехня.
Отак вони поговорили ще хвилин з десять і попрощалися. Психіатр мав змордований вигляд, але відчувалося, що він ще повернеться. Коли виспиться. Або коли придумає ще з десяток каверзних запитань.
Психіатрію їм викладав завідувач кафедри, досить знана людина не тільки в Україні, а й за її межами. Тому Олена відчувала себе готовою до будь-яких запитань. Хоча, на відміну від цього психіатра, не бачила навіть крихти правди у своїй брехні.
Оздоровчо-реабілітаційний центр «Гармонія» розташувався у затишному куточку неподалік Католицького університету. Олена ледве його знайшла.
Адміністратор — молоденька жвава дівчинка у голубій лікарняній сукні — підозріло втупилась у неї.
— Доброго дня. Я щодо вакансії…
Хол у бірюзових тонах, вазони у великих кадках, темно-сині меблі і білий камінь на столах і на підлозі.