Джерело
- Автор: Рэнд Айн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-55-5
- Переводчик: Елена Замойская
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Джерело». Краткое содержание книги:
Говард Рорк теж дивився на будинок Дейна у вікна, зупиняючись на кожному сходовому майданчику, коли підіймався на шостий поверх у кабінет Генрі Камерона; ліфт не працював. Сходи колись пофарбували у брудно-зелену барву; залишки фарби кришилися і скрипіли під підошвами черевиків. Рорк підіймався вгору шпарко, так, наче йому було призначено зустріч, тримаючи під пахвою течку зі своїми малюнками і не зводячи очей із будинку Дейна. Якось він наштовхнувся на чоловіка, який спускався вниз; протягом останніх двох днів таке з ним траплялося часто; він ішов вулицями міста, задираючи голову, не помічаючи нічого, крім будинків Нью-Йорка.
У темній і тісній приймальні Камерона стояв стіл із телефоном і друкарською машинкою. За столом сидів сивий скелет сивого чоловіка в сорочці на короткий рукав та з парою розтягнутих підтяжок на плечах. Він зосереджено друкував технічні дані — двома пальцями і неймовірно швидко. Тьмяне світло жарівки жовтою плямою відбивалося на його спині, там, де волога сорочка прилипла між лопатками.
Коли Рорк увійшов, чоловік повільно підвів голову. Він мовчки й очікувально дивився на Рорка, втупившись у юнака старими, втомленими, недопитливими і байдужими очима.
— Я хотів би побачити містера Камерона, — сказав Рорк.
— Справді? — відповів чоловік, без виклику, образи чи зарозумілості.
— З якого приводу?
— Із приводу роботи.
— Якої роботи?
— Креслярської.
Чоловік отупіло подивися на нього. Такого прохання йому вже давно не випадало чути. Нарешті він підвівся, почовгав до дверей позаду нього і ввійшов до кабінету.
Чоловік не до кінця зачинив двері, й Рорк почув його тягучий голос:
— Містере Камерон, тут хлопець каже, що хотів би в нас працювати.
Йому відповів сильний, чистий голос, без ознак старості:
— Що за дурень! Витури його! Стій! Запроси його сюди!
Старий повернувся, притримав двері і мовчки хитнув головою. Рорк увійшов. Двері за ним зачинилися.
Генрі Камерон сидів за столом у кінці довгої порожньої кімнати. Він сидів, схилившись, опершись ліктями на стіл і схрестивши руки. У його вугільно-чорному волоссі та бороді де-не-де прозирали сиві грубі волосини. М'язи короткої товстої шиї напиналися, наче мотузки. Він був у білій сорочці з підкоченими рукавами, що оголювали міцні, важкі, засмаглі руки. Шкіра широкого обличчя наче задубіла. Темні очі сяяли молодістю і життям.
Рорк зупинився на порозі, й вони подивилися один на одного через довгу кімнату.
Через вентиляційну шахту в кабінеті було темнаво, і порох на креслярській дошці й на кількох зелених течках скидався на пухнасті кристали, утворені цим світлом. Але на стіні, поміж вікон, Рорк побачив малюнок. Це був єдиний малюнок у кімнаті — зображення хмарочоса, який так ніколи і не збудували.
Рорк обвів усе поглядом і зупинився на малюнку. Він перетнув кабінет, зупинився перед ним і завмер, роздивляючись ескіз. Камерон стежив за ним важким поглядом, схожим на довгу тонку голку, що він її тримав за один кінець, яка описала повільне коло, проштрикнула тіло Рорка і міцно його пришпилила.
Камерон подивився на руде волосся, на руку, що висіла вздовж тіла, з повернутою до малюнка долонею, з пальцями, трохи зігнутими, завмерлими не в жесті, а в увертюрі до жесту — запитального чи загребущого.
— Отже? — нарешті вимовив Камерон. — Ти прийшов побачитися зі мною чи подивитися на картинки?
Рорк обернувся.
— І те, й те.
Він підійшов до столу. В присутності Рорка люди зазвичай втрачали віру у власне існування; але Камерон раптом відчув, що ніколи ще не був такий реальний, як у цих очах, що дивилися зараз на нього.
— Чого тобі треба? — гаркнув Камерон.
— Я хотів би у вас працювати, — тихо відповів Рорк. Його голос сказав: «Я хотів би у вас працювати», але інтонація промовляла: «Я буду працювати у вас».