Джим Ґудзик і машиніст Лукас
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- Переводчик: Євген Попович
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Джим Ґудзик і машиніст Лукас». Краткое содержание книги:
– Це, вельмишановні чужинці,– приглушеним голосом сказав капітан, – царське міністерство. Будьте ласкаві слідувати за мною, я доставлю вас до ясновельможного пана головбонзи І Те Де.
– Власно кажучи, – буркнув Лукас, – ми хочемо до царя, а не до пана І Те Де.
– Ясновельможний пан головбонза неодмінно проводить вас до його царської величності,– відповів капітан, і на його обличчі з’явилася ввічлива гримаса.
Вони ще довго крокували вздовж та поперек різноманітних коридорів, поки нарешті не зупинилися у якихось дверей.
– Це тут, – улесливо прошепотів капітан.
Лукас безтурботно постукав, і вони з Джимом увійшли досередини.
Солдати залишилися стояти біля входу.
У кімнаті на високих стільцях сиділи три дуже товстих бонзи. Посередині на найвищому стільці сидів бонза в золотому вбранні. Це й був пан І Те Де.
Усі троє тримали в роках шовкові віяла, постійно ними обмахуючись. Перед кожним бонзою навприсядки сидів писар із папером, тушшю та китичкою, бо в Мигдалії заведено писати китичкою.
– Доброго ранку, панове, – дружелюбно сказав Лукав, приклавши пальці до козирка. – Це ви будете пан І Те Де, головбонза? Нам хотілося б до царя.
– Доброго ранку, – посміхаючись, відповів головбонза. – Трохи пізніше ви, певно, підете до царя, трохи пізніше.
– Може бути, – додав другий бонза, знизу подивившись скоса на першого.
– Це не цілком виключено, – почувся голос третього. І тут усі троє закивали один одному, а писарі схвально захихотіли і, схилившись до своїх паперів, записали дотепні слова бонз, аби зберегти їх для нащадків.
– Перш за все ласкавіше дозвольте задати вам кілька запитань, – сказав головбонза. – Хто ви такі?
– І звідки ви взялися? – поцікавився другий бонза.
– І що вам тут треба? – запитав третій.
– Мене звуть Лукас-машиніст, а це мій друг Джим Кнопка, – сказав Лукас. – Ми приїхали з Усландії і хочемо до царя мигдальського, аби повідомити йому, що збираємося визволити його доньку з Дракон-Міста.
– Дуже схвально! – посміхнувся головбонза. – Але так будь-хто може сказати.
– Чи є у вас докази? – запитав другий бонза.
– Чи дозвіл? – додав третій.
І знову писарі схвально захихотіли та записали все для нащадків, а бонзи, обмахуючись віялами, запосміхалися та закивали один одному.
– Послухайте-но, панове бонзи! – сказав Лукас, зсунувши кашкета на потилицю та витягши люльку з рота. – Чого вам треба, відверто кажучи? Не варто так пишатися. Я гадаю, що цар дуже розсердиться, якщо почує, як ви тут зазнаєтеся.
– Про це, – відповів головбонза із посміхом, – він, імовірно, ніколи не дізнається.
– Без нас, – самовдоволено продовжив другий бонза, – вельмишановні чужинці взагалі ніколи не зможуть потрапити до царя.
– А ми пустимо вас до нього лише тоді, коли достеменно все перевіримо, – закінчив третій.
І знову бонзи запосміхалися та закивали один одному, а писарі записали і схвально захихотіли.
– Ну добре, – зітхнув Лукас. – Лишень, будь ласка, покваптеся із вашою перевіркою. А то ми ще не снідали.
– Скажіть, будь ласка, пане Лукасе, – почав головбонза, – чи є у вас паспорт?
– Ні,– відповів Лукас.
Бонзи, високо здійнявши брови, значуще подивилися один на одного.
– Без паспорту, – сказав другий бонза, – ви навіть не зможете довести, що маєтеся в наявності.
– Без паспорту, – додав третій бонза, – вас не існує офіційно. Отже, ви також не можете йти до царя. оскільки людина, яка не існує, нікуди йти не може. Це логічно.
І бонзи закивали один одному, а писарі захихотіли та записали сказане для нащадків.
– Але ж ми стоїмо тут! – знайшовся Джим. – Отже, ми існуємо.
– Проте так може сказати будь-хто, – заперечив із посміхом головбонза.
– Це ще далеко не доказ, – сказав другий бонза.
– У будь-якому разі, не офіційний, – додав третій.
– На крайній випадок ми можемо видати вам тимчасовий паспорт, – поблажливо запропонував головбонза, – але це дійсно все, що ми можемо для вас зробити.
– Добре, – сказав Лукас, – а до царя нам можна?
– Ні,– відповів другий бонза, – до царя із ним, звісно, не можна.
– А що ж із ним можна? – поцікавився Лукас.
– Нічого, – відповів із посміхом третій бонза.
І знову вони, обмахуючись віялами, закивали один одному, а писарі схвально захихотіли та записали дотепності своїх начальників.
– ось що я хочу вам сказати, панове бонзи, – повільно вимовив Лукас, – якщо ви цієї ж миті не доставите нас до царя, то мені доведеться довести, що ми маємося у наявності. І до того ж офіційно.