Джим Ґудзик і машиніст Лукас
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- Переводчик: Євген Попович
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Джим Ґудзик і машиніст Лукас». Краткое содержание книги:
– Це Ю, час цикади, – сказав Пінг Понг, – зараз усі немовлята Мигдалії отримують вечірню пляшечку молока. Дозвольте, я сходжу за своєю!
– Ну звісно, – сказав Лукас.
Пінг Понг побіг та незабаром з’явився знову. У руках він стискав пляшечку з соскою, малесеньку, ніби іграшкову. Влаштувавшись на подушечці, він пояснив:
– Молоко ящірки я ціную понад усе. Дитині мого віку воно просто необхідне. Незважаючи на не дуже приємний смак, воно вкрай корисне.
І він узявся старанно смоктати з пляшечки.
– Послухай-но, Пінг Понгу, – дещо згодом сказав Лукас, – а де ти так швидко роздобув для нас цю вечерю?
Пінг Понг увірвав свою трапезу.
– На кухні царського палацу, – мимохідь сказав він. – Он бачите? Там попереду біля срібних сходів вхідні двері.
Зараз при світлі місяця двері було добре видно. А днем друзі її просто не помітили. Джим був дуже здивований.
– Тобі що, можна так запросто туди? – спитав він.
– А чом би й ні? – знизавши плечиками, відповів Пінг Понг із важливим виглядом. – Я ж тридцять другий онук пана Шу Фу Лю Пи Плі, придворного шеф-кухаря.
– Тобі точно дозволили взяти звідти їжу? – стурбовано запитав Лукас. – Я гадаю, її готували для когось іншого.
– А-а, вечеря для його царської величності,– зневажливо махнувши ручкою, відповів Пінг Понг, ніби у цьому не було нічого особливого.
– Як? – в один голос проказали Лукас і Джим, ошелешено дивлячись один на одного.
– Так, – пояснив Пінг Понг, – просто його царська величність знову нічого не побажав їсти.
– Чому це? – спитав Джим. – Адже було так смачно.
– Та-а-ак, а ви, вельмишановні іноземці, хіба не знаєте, що трапилось у нашого царя? Про це ж усім відомо.
– Ні,– відповів Лукас. – А що в нього трапилося?
Пінг Понг раптом став дуже серйозним.
– Я вам все покажу, коли закінчу, – пообіцяв він, – тільки, будь ласка, зачекайте ще трохи!
Тут він узявся за свою пляшечку і старанно зачмокав.
Лукас і Джим значуще подивилися один на одного.
Може бути, Пінг Понг покаже їм дорогу до царя?
В очікування Лукас задумливо крутив перед собою одну з паличок і раптом, щось на ній помітивши, почав вивчати іншу. Нарешті він сказав:
– Тут щось написаною Здається, вірші.
– А які? – спитав Джим. Адже він ще не вмів читати сам.
Минуло доволі багато часу, преш ніж Лукас розібрав написане, бо мигдальські літери розташовані не зліва направо, а згори донизу.
На одній паличці стояло:
«Побачу місяць – очі мої сліпнуть від сліз».
А на іншій:
«Місяць за туманом сліз, ніби обличчя моєї дитини».
– Який сумний надпис, – підсумував Джим, почувши зміст.
– Та-а-ак, видно, хтось сумує за своєю дитиною, – сказав Лукас, – може, вона померла чи дуже сильно хворіє. Чи так далеко звідси, що цей хтось не може з нею бачитися і тому так побивається. Наприклад, якщо дитину викрали.
– Точно, викрали, – замислено погодився Джим, – таке трапляється.
– От би дізнатися, – сказав Лукас, запалюючи свою носогрійку, – хто це написав.
Пінг Понг, який тим часом розправився зі своєю пляшечкою, уважно вислухав розмову друзів, а потім пояснив:
– Ці вірші, вельмишановні іноземці, написав його величність цар мигдальський. За його наказом їх нанесли на палички по всій країні, аби ми постійно про це думали.
– Про що? – хором спитали друзі.
– Зачекайте ще трохи! – попрохав Пінг Понг. Він хутко відніс увесь посуд назад до палацу і витяг лампіон із колеса. – А тепер, вельмишановні іноземці, ідемо! – урочисто оголосив він і закрокував геть. Проте, зробивши кілька кроків, малюк зупинився та обернувся назад. – У мене є прохання, – сказав він із сором’язливою посмішкою. – Мені дуже хочеться разок прокотитися на вашому локомотиві. Чи не можна це якось меня есть просьба, – сказал он со стеснительной улыбкой. – Мне ужасно хочется разочек прокатиться на вашем локомотиве влаштувати?
– Чом би й ні? – здивувався Лукас. – Скажи лишень, куди нам треба їхати.
Джим узяв крихутку Пінг Понга на руки, вони всі разом сіли на локомотив і поїхали.
Здається, Пінг Понг усе-таки трохи побоювався, незважаючи на його ввічливо-хоробру посмішку.
– Ось це вже швидко так швидко! – пищав він. – На наступній вулиці ліворучбудьласкаколинепомиляюся, – при цьому він стурбовано погладив себе по повному животику, – теперправоручбудьтеласкаві – якщонепомиляюся, ой, – теперпрямо – яздається – трохипоквапився – ізмолоком – теперчерезмістбудьласка – цедлядітеймоговіку– весьчаспрямо – дітеймоговікунекорисно – зновуправоручбудьтеласкаві – зовсімнекорисно, ой-ой! Як швидко!