Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
Гаррі вхопився за Дамблдорове передпліччя.
— Дуже добре — схвалив Дамблдор. — Ну, то рушаймо.
Гаррі відчув. що Дамблдорова рука вислизає, і вчепився в неї міцніше: все почорніло; щось його страшенно стисло: він не міг дихати, груди ніби здушили металеві обручі; очі полізли на лоба, а барабанні перетинки і втиснулися в череп, і тоді…
Він хапнув повні легені холодного повітря й розплющив очі, що зайшлися слізьми. Здавалося, ніби його щойно протягли крізь вузесеньку гумову трубку. Минуло кілька секунд, перш ніж він уторопав, що зникла Прівіт-драйв. Вони з Дамблдором опинилися на порожньому сільському майдані, посеред якого стояв старенький пам’ятник загиблим воїнам та кілька лавочок. Поступово верталися відчуття, і Гаррі збагнув, що він оце щойно вперше в житті явився.
— Усе гаразд? — турботливо поглянув на нього Дамблдор, — До цього треба звикнути.
— Нормально, — Гаррі потирав вуха, які, здавалося, покинули Прівіт-драйв з неохотою, — Хоч мені краще було б на мітлі.
Дамблдор усміхнувся, поправив комір дорожньої мантії і показав:
— Сюди.
Швидким кроком він подався повз порожній трактир та будиночки. Годинник на церковці неподалік показував що наближається північ,
— А скажи мені, Гаррі, — спитав Дамблдор. — Твій шрам… чи він тобі болів хоч трохи?
Гаррі механічно підніс руку до лоба й потер свій шрам-блискавку.
— Ні, — відповів він, — і це мене дивує. Я думав, що він постійно пектиме, якщо Волдемортова могутність буде зростати.
Гаррі глянув на Дамблдора й побачив, що той відповіддю задоволений.
— А от я думав, що буде якраз навпаки, — пояснив Дамблдор. — Лорд Волдеморт нарешті усвідомив, що ти маєш небезпечний доступ до його думок і відчуттів. Схоже він застосував проти тебе блокологію.
— Я не шкодую, — зізнався Гаррі, котрий аж ніяк не сумував ні за тривожними снами, ні за несподіваними проникненнями у Волдемортову свідомість.
Вони завернули за ріг, проминули телефонну будку та автобусну зупинку з дашком. Гаррі знову скосив очі на Дамблдора.
— Пане професоре?
— Що, Гаррі?
— Е-е… а де це ми зараз?
— Це, Гаррі, чарівне село Бадлей Бабертон.
— А чому ми тут?
— О. я ж тобі не сказав, — визнав Дамблдор. — Я вже й не пам’ятаю, скільки років повторюю, що нам не вистачає одного вчителя. Ми прибули сюди, щоб переконати одного мого давнього колегу, який зараз на пенсії, повернутися в Гоґвортс.
— А я тут чим допоможу, пане професоре?
— Думаю, ми знайдемо для тебе роботу, — туманно відповів Дамблдор. — Сюди, Гаррі, наліво.
Вони йшли крутою вузенькою вуличкою повз шеренги будиночків. У всіх вікнах було темно. Дивне похолодання, що два тижні докучало на Прівіт-драйв, панувало й тут. Згадуючи дементорів, Гаррі озирнувся й заспокійливо намацав у кишені чарівну паличку.
— Пане професоре, а чого ми не явилися прямо до вашого давнього колеги додому?
— Бо це було б так само неввічливо, як і виламувати двері, — пояснив Дамблдор. — Правила чемності вимагають давати побратимам-чаклунам можливість нас не впускати. Крім того, більшість чаклунських помешкань магічно захищені від небажаних явленників. У Гоґвортсі, скажімо…
— …не можна явитися в будівлі чи на території, — швиденько додав Гаррі. — Мені це казала Герміона Ґрейнджер.
— І правильно казала. Знову повертаємо ліворуч. Церковний годинник пробамкав у них за спинами північ. Гаррі цікавило, чому Дамблдор не вважає неввічливим відвідувати колегу в такий пізній час, але тепер, коли в них зав’язалася розмова, він вирішив з’ясувати питання важливіші.
— Пане професоре, я читав у «Щоденному віщуні», що звільнили Фаджа…
— Правильно, — підтвердив Дамблдор, завертаючи в бічну вуличку. — На його місце прийшов, як ти, мабуть, також читав, Руфус Скрімджер, колишній начальник служби аврорів.
— Чи він… Як ви вважаєте, він добрий? — запитав Гаррі.
— Цікаве запитання, — сказав Дамблдор. — Він багато вміє і знає. Вольовий, рішучіший за Корнеліуса.
— Я мав на увазі…
— Знаю, що ти мав на увазі. Руфус — людина дії, він чи не все своє доросле життя боровся з темними чаклунами. Він не буде недооцінювати Лорда Волдеморта.
Гаррі трохи зачекав, але Дамблдор не згадав про свій конфлікт зі Скрімджером, про який писав «Щоденний віщун», а йому не вистачило нахабства й далі розвивати цю тему, тож він її змінив.
— Пане професоре… я ще читав про мадам Боунз.
— Так, — неголосно озвався Дамблдор. — Жахлива втрата. Це була видатна чарівниця. Тепер сюди, здається… ой…