![Ніжно відданий Декстер [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/2/1/0/nizhno-viddanij-dekster-uk-download.jpg)
Ніжно відданий Декстер [UK]
- Автор: Линдсей Джеффри
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Ніжно відданий Декстер [UK]». Краткое содержание книги:
Це мало б зробити її щасливою. Все ж таки, це було тим, що вона думала, що хотіла — кінцем її перебування проституткою під прикриттям. Рано чи пізно будь-яку молоду і цілком привабливу жінку-офіцера Поліції моралі залучали до таємної операції по боротьбі з проституцією, а Дебора, треба зізнатися, була доволі-таки привабливою. Проте розкішна фігура і здоровий вигляд не принесли моїй сестрі користі. Вони лише вводили її в збентеження. Сестричка терпіти не могла одягати речі, які хоч трохи натякали на її фізичну чарівність, а перебування на вулиці у відвертих штанцях і короткому топіку без бретелей було для неї істинною мукою. Існувала загроза того, що зростаюча кількість зморшок так і закарбуються на її молодому обличчі.
Оскільки я був нелюдським монстром, я прагнув бути логічним і тому прийшов до висновку, що нове призначення покладе край її мучеництву в ролі Святої Діви Вічної Сварливості. Але на жаль, навіть трансферт у Відділ вбивств виявився не в змозі викликати на її обличчі усмішку. Свого часу Дебора вирішила, ніби серйозні співробітники правоохоронних органів повинні перекроїти свої фізіономії так, щоб стати схожими на здоровенних, злісних риб, і вона робила все, аби добитися в цій справі досконалості.
Ми прибули на ланч в новій машині, яку Дебра отримала в автомобільному парку Відділу вбивств, і це було ще одним проявом підвищення у званні, тому мало би додати трохи сонячного проміння в похмурий світ існування моєї сестрички. Але, схоже, цього не відбулося. Може, мені вже був час почати за неї тривожитися? Я продовжував стежити за сестрою, ковзнувши в одну із кабінок нашої улюбленої кубинської кафешки «Релампаго». Повідомивши диспетчеру своє місцезнаходження та прізвище, Дебора зайняла місце за столиком навпроти мене.
— Отже, сержанте Морський Окунь. — вимовив я, коли ми отримали меню.
— Думаєш, це смішно, Декстер?
— Так. Дуже смішно. І трохи сумно. Як і саме життя. Особливо твоє життя, Дебра.
— Пішов ти. Моє життя прекрасне.
І аби довести це, Дебра замовила сандвіч medianoche2, який був найкращим у Маямі, і batido de mamey — молочний шейк, зроблений із рідкісного тропічного фрукта, що на смак нагадував щось на кшталт комбінації персика і кавуна.
Моє життя було настільки ж прекрасним, як і її, тому я замовив собі те ж саме. Оскільки ми були тут завсідниками, які відвідували заклад мало не все своє життя, неголений офіціант літнього віку з виразом обличчя, здатним прислужитися для Дебори моделлю, вирвав з наших рук меню і затупотів в кухню із видом Годзілли, яка насувалася на Токіо.
— Всі такі веселі і щасливі. — сказав я.
— Це не «Округ містера Роджера», Декс. Це Маямі. Тут щасливі лише погані хлопці, — вона обдарувала мене поглядом ідеального копа і поцікавилася: — Як сталося, що ти не смієшся і не співаєш?
— Недобре з твого боку, Деб. Дуже недобре. Я залишаюся хорошим ось уже кілька місяців.
— Угу, — буркнула вона, відпивши води. — І від цього у тебе їде дах.
— Набагато гірше, — вимовив я, здригнувшись. — Схоже, це робить мене нормальним.
— Тобі мене не обдурити.
— Як не сумно, але це так. Я став домосідом. — трохи провагавшись, я виклав їй усе. А що? Якщо хлопчина не має можливості поділитися своїми проблемами з членами сім'ї, то кому ще він може довіряти? — І в цьому винен сержант Доукс. — закінчив я.
— Він хоче по-серйозному по тобі проїхатися, — вона кивнула. — Тримайся від нього подалі.
— Я б із задоволенням. Та ВІН не як не може триматися подалі від МЕНЕ.
Її погляд копа став більш жорстким.
— Що ти плануєш з цим робити?
Я відкрив рот, аби заперечити всі ті речі, про які я думав, але, на щастя для моєї безсмертної душі, перш ніж я встиг збрехати, нашу розмову перервав звук портативного радіо Деб. Сестра схилила голову набік, схопила слухавку і повідомила, що вже в дорозі.
— Пішли! — відрізала вона, прямуючи до дверей.
Я пішов за нею, затримавшись лише на мить, щоб кинути на стіл гроші.
Коли я вийшов з «Релампаго», Дебора вже виводила заднім ходом машину. Я підбіг до автомобіля і схопився за ручку дверцят. Сестричка рвонула з парковки ще до того, як я встиг втягнути в салон обидві ноги.
— Справді, Деб!? — промовив я. — Я мало не втратив черевик. Що за поспіх?
Дебра з похмурим виглядом натиснула на акселератор і проскочила у вузький простір між двома машинами, на що були здатні лише водії Маямі.