![Ніжно відданий Декстер [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/2/1/0/nizhno-viddanij-dekster-uk-download.jpg)
Ніжно відданий Декстер [UK]
- Автор: Линдсей Джеффри
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Ніжно відданий Декстер [UK]». Краткое содержание книги:
— Доброго ранку, красунчику. — сказав голос десь над моїми ступнями.
Я підняв голову і побачив Риту, яка стояла біля ліжка і дивилася на мене зверху із мініатюрною щасливою посмішкою.
— Ойх. — сказав я голосом, який скоріше нагадував квакання жаби, і навіть цього було достатньо, аби моя голова заболіла ще більше.
Проте, схоже, цей вид болю був якимось привабливим, оскільки посмішка Рити стала ширшою.
— Так я і думала, — сказала вона. — Я принесу тобі аспірин, — вона нахилилася і потерла мою ногу. — М-м-м. — вимовила вона, а потім випрямилась і пішла до ванної кімнати.
Я сів. Це була стратегічна помилка, оскільки удари молотка по голові стали ще сильнішими. Я закрив очі, глибоко вдихнув і став чекати на аспірин.
До нормального життя треба ще звикнути.
* * *
Хоча як недивно, насправді звикати не довелось. Я дізнався, що якщо обмежитися однією-двома бляшанками пива, то я розслабляюся настільки, що здатен злитися з подушкою на дивані. Тому кілька вечорів поспіль я із сержантом Доуксом в дзеркалі заднього виду зупинявся після роботи біля будинку Рити, грав з Коді та Астор, і сидів поруч з Ритою на диванчику, коли дітлахи відправлялися спати. Близько десяти я прямував до дверей. Рита, як мені здавалося, чекала прощального поцілунку, і я, як правило, цілував її, стоячи у відкритих дверях, де мене міг бачити Доукс. Я застосовував всі ті техніки, які назбирав з фільмів, а Рита відповідала на них з радістю.
Я обожнюю рутину, а до цього нового порядку я звик настільки сильно, що сам майже почав у все це вірити. Нове життя було таким нудним, що моя справжня сутність пішла спати. Десь, із самого далекого і темного куточка Декстерландії, до мене почав долинати легкий і м'який храп Темного Мандрівника, що, звісно, лякало, і змушувало мене відчувати себе самотнім вперше за своє життя. Проте я притримувався курсу, розіграючи невеличкий спектакль моїх візитів до Рити, і споглядаючи наскільки далеко я міг отак зайти, знаючи, що Доукс стежив за мною, і я сподівався, що він починав втомлюватись. Я приносив квіти, цукерки, піцу. Я цілував Риту все більш і більш химерними способами, стоячи в дверях так, аби Доукс якнайкраще міг спостерігати мої успіхи. Я розумів, що з боку все це було вельми потішно, але іншої зброї я не мав.
Кілька днів Доукс залишався зі мною. Його появи були несподіваними, що робило сержанта ще більше загрозливим для мене. Я ніколи не знав коли чи де він міг з'явитися, а через це я думав, що він був зі мною повсюди. Якщо я заходив у зелену лавку, Доукс чекав мене там із броколі. Якщо я проїжджав на велосипеді по Олд Катлер Роуд, я обов'язково десь примічав припаркований під банановим деревом каштановий Ford Taurus. День навіть міг проходити без того, аби я його десь бачив, але якимось чином я відчував, як він кружляє поруч і дивиться на мене. І я не наважувався сподіватися, що він здасться: якщо я не бачив його — він чи десь гарно ховався, або вичікував гарного моменту, щоб несподівано виринути переді мною.
Я був вимушеним стати Денним Декстером на постійній основі, бути актором в своєму фільмі, знаючи, що справжній світ — отам, прямо за екраном, але й недосяжний, як і місяць. Рейкер не давав мені спокою, як і нічне сяйво. Думка про те, що він що він продовжує снувати по життю в своїх безглуздих чоботях, здавалося майже нестерпною.
Звичайно я знав, що навіть Доукс не зміг би стежити за мною вічно. Він отримував гарну зарплатню від мешканців Маямі задля виконання своєї роботи, і хоч іноді, але він мав її виконувати. Проте і Доукс розумів, що вал приливної хвилі обрушується на мене все сильніше й сильніше, і якщо він буде переслідувати мене достатньо довго, то маска спаде, — має спасти, — коли нашіптування із заднього сидіння почнуть бути нестерпними.
Отож, таким чином ми і балансували на лезі ножа, який, як не сумно, залишався лише метаморфозою. Рано чи пізно, я буду вимушеним стати самим собою. Проте, до тих пір я просто буду до біса часто бачитися із Ритою. Вона, звісно, не могла освітити шлях Темному Мандрівнику, але я все ще потребував свого утаємниченого прикриття. Допоки я не позбудуся Доукса, Рита залишиться моїм плащем, моїми ретузами і моєю поясною сумкою — себто, майже всім моїх вбранням.
Що ж, дуже добре: буду сидіти на дивані, бляшанка буде у мене в руках, буду дивитися серіал «Лишитися в живих» і гадати про різноманітні варіації тієї гри, яка ніколи не опиниться на телевізійних екранах. Хоча, якщо ви додасте ім'я Декстера до числа потерпівших корабельну аварію та інтерпретуєте назву буквально...