Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Наступного ранку Злата переконалася, що людожер казав правду. Краєм поля тягнулася вузенька смужка білого порошку, який не можна було ні змахнути, ні здути, ні змести. Злата сотню разів намагалася промовити заклинання, але воно не допомагало. Увесь день і всю ніч вона ламала голову над тим, як утекти, і, нарешті, у неї зародився план.
Уранці, варто було велетню піти до печери, як Злата стала до роботи. Вона скинула свій фартух, дістала з кишені голку з ниткою та почала нашивати на нього жмутики трави й клапті моху. Злата була вправною рукодільницею, і голка швидко миготіла у неї в руках. Закінчивши роботу, вона розстелила фартух на землі біля самого краю луки, так що він згубився в траві. Тепер залишалося сподіватися, що велетень насипле порошок просто на нього.
Назавтра, щойно велетень залишив стадо на луці, Злата побігла туди, де напередодні розстелила фартух, але сама не відразу знайшла його, а коли побачила, то скрикнула від радості. Порошок був посипаний точнісінько по краю фартуха. Злата обережно потягла за стрічки. Фартух повільно поповз по землі, а разом з ним і просипаний велетнем порошок. У невидимій стіні, що оточувала луку, утворився вузький прохід. Чарівна перешкода більше не утримувала полонянку. Злата спритно вибігла з зачарованого кола й кинулася до лісу. Кози пішли слідом за нею, а свині лише на хвилинку відірвались від місива й осудно подивилися козам услід, ніби кажучи: «Що таке свобода? Дурниця. Вона нічого не варта, порівняно з повними ночвами свіжозварених висівок».
Розділ 17
Неочікувана зустріч
Гірські стежини все далі заводили Злату від помешкання людожерів. Дівчина не знала, куди йти, в якій стороні лежить її дім і де шукати щастя. Червонуваті скелі громадилися довкола, немов застиглі невідомі велетні. Місцями на схилах ліпилися чахлі чагарники або тяглася до неба, химерно вигинаючись, сосна. Ромашка, зворушлива й прекрасна у своїй беззахисності, дивом пробилася серед каміння. Злата опустилася перед нею на коліна.
— Ти така гарна й самотня, точнісінько як я, — звернулася вона до квітки. — Хочеш знати, куди я йду? Світ за очі. А дехто все життя проводить у мандрах. Серед них є один бродячий музикант, високий і ставний. А яке в нього шляхетне й мужнє обличчя! Може, він проходив повз тебе?
Ромашка хитнулася від вітру, ніби відповіла: «Ні».
Злата зітхнула:
— Мабуть, він бродить іншими шляхами. Якщо раптом він з’явиться тут, скажи йому, що я… я зовсім про нього забула й думати не думаю.
Гордівниця підвелася й пішла далі. Стежка різко повернула вбік і привела її до ущелини. Злата з осторогою протислася між скель. У тьмяному світлі, що точилося з вузького лазу, вона роздивилася стерті кам’яні сходи. Вони спускались у підземелля з низько нависаючою стелею. Темний коридор вів у безвість. Біля входу на камені було викарбувано:
«Якщо вже хтось і зуміє осягнути таємницю гір, то це я!» — усміхнулася гордівниця й ступила в коридор. Тісний прохід звивався, і, здавалось, йому не буде кінця. Вогке підземелля було похмурим і навіювало жах. Златі стало якось моторошно, і вона повернула назад, але… Бідолашна марно плутала в темряві у пошуках виходу. Лабіринт утяв лихий жарт із нею. Збожеволівши від жаху, дівчина бігала темними тунелями. Її кроки гучною луною розносилися підземеллям. Невдовзі вона зрозуміла, що остаточно заблукала.
— Ця вже мені гординя! Ну чому мені завжди здається, що я краща й розумніша за інших? — гірко вигукнула вона.
Золотоволоса красуня ще довго блукала у півтемряві, перш ніж вирішила відпочити. Вона вибрала рівніше місце й опустилася на голе каміння. Звичайно, воно не могло замінити постіль, але відтоді, як Злата втекла з дому, доля не балувала її, і вона звикла задовольнятися малим. Підклавши долоню під щоку, дівчина заснула. Її розбудило чиєсь перешіптування.
— Гей, Чепуруне, кажу тобі, вона подібна до людини, — промовив чийсь голос.
— Ні, Багатоліте, для людини вона занадто мала, — заперечив інший.
Злата відкрила очі, дві тіні метнулися вбік. М’яке жовтогаряче світло ліхтарів освітлювало печеру. На превелике диво, дівчина побачила двох маленьких чоловічків з чепурно підстриженими борідками. Однакові сукняні курточки, панталони з застібкою нижче колін і черевики з великими срібними пряжками робили їх схожими один на одного. Але один був серйозний, а другий веселун. Судячи з мережаного жабо, Чепуруном звався другий. Незнайомці були налаштовані миролюбно.