Правила гри. Частина друга
- Автор: Арєнєв Володимир
- Серия: Правила гри #2
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-56-6
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Правила гри. Частина друга». Краткое содержание книги:
Й до «Правил ЦІЄЇ гри» внесено корективи. Попереду вирішальна битва з військом південних сусідів, що от-от перетне кордони Ашедгуну, — імперії, де володарює династія Пресвітлих. І невдовзі правителю доведеться зробити непростий вибір між честю та зрадою. А коли, окрім честі, йдеться ще й про кохання…
Готові до повного занурення? Добре, але не забувайте: в «Останній вежі» теж коїться багато незрозумілого, а небезпека чатує на занадто легковажних буквально на кожному кроці…
— Вставайте, пане!
— Уже встав! — повідомив я. — Іду до Великої зали.
— Котра година? — це запитання я адресував «академікові».
— Десята. Незабаром оповідь.
— Тоді я займуся книжкою пізніше, гаразд?
Він погодився, хоча я бачив, що тільки ввічливість змусила його зробити це. Схоже, «академіку» страшенно кортіло ознайомитися зі змістом старовинної праці.
Не розгортаючи, я відклав пакунок на стіл і разом із паном Чрагеном вирушив до Великої зали. Їжа перш за все!
Під час сніданку Данкен іще раз порушив питання, чи довго нам сидіти замкненими, але Мугід знову нічого конкретного не сказав. Решта, схоже, не дуже хвилювалися з приводу нашого ув’язнення: чи то звикли до тієї думки, що оповіді доведеться сприймати в ізольованому від зовнішнього світу готелі, чи то це взагалі перестало їх хвилювати. Я ж перебував у ейфорії, котру викликало підтвердження мого психічного здоров’я, і тому не дуже прагнув брати участь у дискусії. Тим більше, що ми нічого не могли змінити.
— Пане Нулкере, з вами все гаразд? — запитав мене Мугід, коли ми спускалися сходами. — Мені здалося, ви вчора нездужали.
Я розсміявся:
— Вам здалося. Все гаразд.
— Що ж, чудово.
До чого усе це? Чого він домагається?
ОПОВІДЬ ТРИНАДЦЯТА
Чого він домагається? Адже очевидно, що ця ущелина обійдеться нам занадто дорого. Тоді — навіщо?..
Данн дивився у спину Співрозмовникові і повторював за ним слова ранкової молитви, але думки його — вперше, мабуть, за багато ранкових молитов Оберігаючому — звертались зовсім не до небес. Швидше, Охтанг розмірковував над їхнім вмістом, якщо можна так називати Бога. За подібну єресь, бути тобі, данне, рабом, але невиголошені слова дуже важко вловити. Хоча іноді здається, що Співрозмовник здатен і на це.
Молитва скінчилася.
У таборі все вже було готове до першої атаки. За ніч солдати відпочили, а інженери зібрали обидві катапульти і навіть виготовили одну балісту. Не підвели й алхіміки. Можна починати.
Він попрямував до свого шатра, де мали зібратися старші офіцери. Після того, як останні слова будуть проголошені, а запевнення — вислухані, — розпочнеться штурм.
Бред не став розводити теревені, і не тому, що не вмів цього робити. У потрібний момент він здатен був запалити словами в солдатах бойових дух, але сьогодні такої необхідності не було.
Данн вислухав кілька гарних новин: вози з харчами та фуражем уже на підході; за ніч снайперам вдалося підстрелити багатенько стерв’ятників, а решта, тільки розвиднілося, збентежені, перебралися північніше, отож трупи під південними вежами потроху почали розкладатися. Це, звичайно, може зашкодити, але менше — хумінам, ніж — півничанам.
— Чудово, — мовив Охтанг, цієї миті він насправді вважав, що справи ідуть чудово. В усякому разі, набагато краще, ніж могли б. — Час починати.
Основним ядром сьогоднішньої атаки мали стати катапульти; саме тому данн так хотів, аби їх зібрали якомога швидше. З їхньою допомогою він сподівався суттєво зменшити склад вежевих гарнізонів і обвалити верхні бойові балкони, на яких стояли балісти півничан — їхні найдалекобійніші машини. Якщо це вдасться, все інше лише справа техніки. Існувала тільки одна проблема, яка могла зашкодити: атакуючих Південно-Східну мала змогу «діставати» ззаду Південно-Західна, і навпаки. Зараз стрільці намагатимуться нейтралізувати загрозу, проводячи обстріл в обох напрямках, хоча це і займе більше часу. Незабаром будуть зроблені додаткові балісти, і тоді півничанам просто не відбитися від двох одночасних атак.
От тільки… як довго це триватиме? І чи не буде запізно. Все ж Оберігаючий не може наполягати на абсолютно безглуздих речах.
/зміщення — сонячний зайчик на стінці шатра/
— Як і слід було очікувати, — пробурмотів пан Хіффлос, Хранитель Південно-Східної Катапульти.
Він обернувся до хлопця, який виконував одночасно обов’язки зв’язкового та джури.
— Де всі?
— Моляться, — скупо відповів хлопець. Його сьогодні вранці побили за недбало загострений меч. Дуже важко жити на світі, коли твій батько працює Хранителем прикордонної вежі і змушений хоч-не-хоч ставитися до тебе більш вимогливо, ніж до решти підлеглих, разом узятих.
— Ну добре, — сказав Хіффлос, — нехай закінчать. Біжи, дочекайся кінця молитви і скажи, аби негайно всі офіцери — до мене.
— Ми вже скінчили, пане, — сказали від дверей, які вели на балкон, де, власне, і стояли Хранитель з джурою.
Укрін почухав свій тонкий довгий ніс і додав: