Правила гри. Частина друга
- Автор: Арєнєв Володимир
- Серия: Правила гри #2
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-56-6
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Правила гри. Частина друга». Краткое содержание книги:
Й до «Правил ЦІЄЇ гри» внесено корективи. Попереду вирішальна битва з військом південних сусідів, що от-от перетне кордони Ашедгуну, — імперії, де володарює династія Пресвітлих. І невдовзі правителю доведеться зробити непростий вибір між честю та зрадою. А коли, окрім честі, йдеться ще й про кохання…
Готові до повного занурення? Добре, але не забувайте: в «Останній вежі» теж коїться багато незрозумілого, а небезпека чатує на занадто легковажних буквально на кожному кроці…
— Прошу ще раз, пробачте великодушно, коли образив.
Я махнув рукою (звичайно, великодушно):
— Прощаю. Забудьмо про це непорозуміння.
— Забудьмо, — залюбки погодився «академік». — А тепер, якщо можна, покажіть мені, що вам вдалося перекласти.
— Так, обов’язково. Але не сподівайтеся, що текст зрозумілий. Скоріше, навпаки.
— Нічого, нічого.
Ми зайшли до моєї кімнати, і я продемонстрував папірець із відновленим змістом тієї сторінки.
Початку першого речення не було (певно, залишився на попередній сторінці).
…колись чи ні. Я не можу знати, який із можливих варіантів майбутнього втілиться в життя, — і ніхто не може. І в незнанні, охоплений бажанням донести до тих, хто прийде (якщо прийде) після нас, свої знання, я пишу ці рядки.
Усвідомлюю, що ймовірніше за все мій щоденник прочитає хтось, для кого він не призначений. Що поробиш, так і буде. Звичайно, я не залишу щоденник без нагляду, але трапитися може різне.
У цьому місці невідомий автор пропустив кілька рядків, а потім продовжував. І за змістом, і за зовнішнім виглядом піктографів було видно, що наступний фрагмент написаний набагато пізніше, ніж попередній. Що я і пояснив «академікові».
Навіщо все це роблю? Я добре усвідомлюю: вже не буде Третього покоління. Власне, і не може бути. Ми так само тісно пов’язані з ними, як ненароджене дитя — з матір’ю, ми залежимо від їхнього сприйняття довкілля, і так само, як Перших змінили ми (а перші — Одвічних), замість нас приходить… що?
(Підозрюю: насправді вони не такі вже вільні від чогось сильнішого, ніж і ми, і взагалі… Не знаю. Треба буде при нагоді запитати у…
На цьому сторінка закінчувалася.
— Ось, будь ласка, — сказав я, коли пан Чраген скінчив читати. — Не густо, правда?
Він дістав хустинку і витер лисину.
— Н-да, ду-уже цікаво. Ду-уже, — виголосив «академік», і, судячи з тону, яким це було сказано, я зрозумів, що до самого себе.
Аж ось він стріпонувся і задумливо поглянув на мене:
— Скажіть, у вас багато часу зайняв переклад?
— Не дуже. Уся справа в тому, що це швидше піктограми, ніж ієрогліфи давньоашедгунської. Спочатку важко зорієнтуватися, але чим далі, то легше та швидше посувається робота.
— А чи не могли б ви перекласти більший текст? — з погано прихованою надією запитав він.
— Мабуть, — я знизав плечима. — Але боюсь, часу на це у мене не буде. Ви ж бачите, оповіді тривають майже добу, тільки і залишається, що виспатись як слід і задовольнити природні потреби. Куди вже до перекладів!
— Але в принципі?
— В принципі — міг би. Чому б ні?
— Пречудової Тоді… — він замислився, — тоді я зараз же занесу вам книжку, а ви спробуйте перекласти, скільки вийде. А після того, як ми виберемося звідси, ви продовжите. І не думайте, я вам заплачу. Скільки візьмете?
Я недовірливо посміхнувся:
— Не знаю. Треба подивитися на обсяг. До того ж…
— Добре! — він енергійно пройшовся по кімнаті. — Добре! Тоді поміркуйте як слід, а завтра вранці я принесу книгу і ми обговоримо ціну. На добраніч!
Він не дав мені можливості вставити навіть слово, підхопив сторінку, папірець з перекладом і вийшов. Я похитав головою. Дивак! «Після того, як виберемося звідси»! Як виберемося звідси, я або відпочиватиму на курорті і плюватиму у стелю власної новопридбаної садиби, або… Гм, або мені знадобиться робота, причому — найближчим часом. Добре, подивимося, що у нього за книга. Якщо вся наповнена такими незрозумілими дурницями… — ніхто ж мене не примушує, можна буде відмовитися.
Я ліг у ліжко, розмірковуючи над невдалим варіантом кінцівки цієї історії і про те, що робитиму далі. Навряд чи у якомусь бюро перекладів потрібен фахівець із давньоашедгунської. Та і який я фахівець? — так, любитель зі словником. Нарешті мене здолав сон.
За вікном не вщухав вітер.
ДЕНЬ ДВАНАДЦЯТИЙ
— Пане Нулкере, ви ще спите? — голос, який розбудив мене, був зовсім не схожий на голос служника.
— Ні, вже не сплю, — зі злістю повідомив я. — Зачекайте, пане Чрагене, зараз одягнуся і відчиню.
Сьогодні «академік» притискав до грудей замість темно-синьої папки масивний пакунок.
— Що це? — здивувався я.
— Книга, — пояснив пан Чраген.
— А чому ви її так ретельно запакували?
Він зніяковіло кахикнув. Конспіратор!
Я вже збирався розгорнути його, але раптом за дверима промовили: