Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
День гніву - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

День гніву

Электронная книга - «День гніву». Краткое содержание книги:

Роман «День гніву» блискучого, хоч і вельми контроверсійного, українського письменника-еміґранта Юрія Косача (1908—1990), племінника Лесі Українки, — вочевидь, найталановитіше белетристичне відображення бурхливої епохи Хмельниччини в українській літературі. Написаний у Німеччині протягом 1947—1948 pp. і практично невідомий сучасному українському читачеві, цей високомайстерний роман змальовує яскраву картину вибуху всенародного повстання під проводом гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького 1648 року. Як пише у післямові до цього видання Марко Роберт Стех, відображення Косачем «козацько-української революції» XVII ст. надзвичайно модерне і на диво співзвучне з нашим часом, оскільки віддзеркалює численні паралелі з українською Революцією Гідності XXI ст.
1 ... 185 186 187 188 189 190 191 192 193 ... 217
Перейти на страницу:

Водночас «День гніву» накреслив ті риси, які мають бути притаманні історичному роману в майбутньому, а саме: глибоку органічну українськість, що пронизує твір наскрізь від загальної концепції до найдрібніших деталей, і водночас вселюдськість обріїв, проблем і характерів; напружену сюжетність — і занурення у внутрішнє життя героїв; документальність — і поетичність вигадки творця. І передусім — витриманий, глибинний стиль. Але якщо подивитися з іншого ракурсу, то у романі проявляється наскрізь модерна ідея: людина народжується у свободі й вільно обирає свій шлях.

Письменник у романі «День гніву» висвітлив багатогранність складного та суперечливого характеру найвизначнішої постаті національно-визвольного руху — Богдана Хмельницького. Внутрішні асоціативні вузли, часті паралелі, варіації схожих ситуацій, переплітаючись одне з одним, становлять основу, що з'єднує в романі усю різноманітність вражень. Через психологічний стан головного героя роману Ю. Косач розкриває проблему співвідношення між світоглядом Богдана Хмельницького та переконаннями дегуманізованого суспільства. Адже світогляд людини, особливо у важких умовах тривожного часу, виявляється в дії, у вчинках опосередковано з урахуванням емоційно-психологічного стану («Але возмездя аз воздам, аз воздам за кожну рану твою, синочку, за кожний стогін. Пошкодуєте ще, панове старости, пошкодуєте ще, панове комісари коронні, панове гетьмани українні, о пане-ляше, пожалуєш іще…»). Внутрішній монолог Богдана Хмельницького, породжений смертю сина Остапа та викраденням дружини, є психологічним засобом, що сприяє зображенню героя ніби збоку. За допомогою сповіді, викликаної відчуттям провини, герой обмірковує свої вчинки чи бездіяльність, аналізує найперші рухи душі в моменти відчаю («Остапе, сину мій, Остапе мій золотий!.. Та ж ніжками маленькими бігав ти по подвір'ячку, а гуси біле своє губили пір'я, аж до суботівської церкви, там, на кручі, бігав-єси, побігав, ловив бабине літо. І сміявся до квіття, що вишивали царину. Бодай же той пес, що клав пугою на твоє тіло сині пруги, не діждав неділі. Бодай же пекельною мукою, безжальним залізом розвернули йому груди, що він твого дитячого стогнання й прошення не слухав. Бодай колом зав'язло йому плюгаве слово, що ним тебе гадав споганити, гаспид»).

До реальної оповіді героя органічно вплетені елементи умовності, що дає можливість найяскравіше та найемоційніше передати історію у формі спогадів. Завдяки цьому художньому прийому Ю. Косач періодично нагадував читачеві про людей, сцени, ситуації, ідеї, що мають особливе значення. Деякі спогади Богдана Хмельницького перетворюються на картини-лейтмотиви («Але душею буря метеляє, як стебелинкою, вивертає з корінням мозок. Вогневиця палить мене, як же й палить, жилами біжить, жене полум'яні струмені, трясе мною, як літавиця. Ой, упав би до сирої землі, як до матінки, питався б її поради: за що бо мені такеє? Чи не достойний я був тихого раювання, Господи?.. Чи не гризли мені перегуби рук іржаві кайдани й на ногах кайдани, а важенні, а важенні, а так я був до галери прикутий. Плечі ятрились від ран, мила їх, гірко полоскала морська вода солона, а сонце доймало пеклом, а чи ж вітер не в'ялив мене, невольника?»). Згадуючи, свідомість героя дедалі більше занурюється у минуле, оповідь ускладнюється. У творі виникає своєрідний синтез невласне-прямої мови з елементами внутрішнього діалогу, куди включено репліки інших персонажів, звернення до відсутнього співрозмовника («Олено, моя Олено… П'яна моя голова, контентували мене курінні, заливали моє горе огневицею, й сиджу я тут, от і старший сиджу, Хмельницький, аж посивів у війнах, а над сагою нуджу білим світом, і горить він мені криваво в страшних очах моїх»).

Митець у «Дні гніву» виразно показав, як складно відображається світ у свідомості героя, викликаний прагненням помсти («За Остапа, за Олену. Випущу, як орлят, козацтво. Рвуться молодці, мов пси на ланцюгу. Не пущу, поки час не прийде. Дорого ж знати час, о, й дорого. Хміль минає… Тихо, тут зовсім тихо, як у Суботові біля млина… Хороше в Суботові, хороше напровесні. Вишні зацвітуть. Біло скрізь, снігово…»).

1 ... 185 186 187 188 189 190 191 192 193 ... 217
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)