День гніву

Водночас «День гніву» накреслив ті риси, які мають бути притаманні історичному роману в майбутньому, а саме: глибоку органічну українськість, що пронизує твір наскрізь від загальної концепції до найдрібніших деталей, і водночас вселюдськість обріїв, проблем і характерів; напружену сюжетність — і занурення у внутрішнє життя героїв; документальність — і поетичність вигадки творця. І передусім — витриманий, глибинний стиль. Але якщо подивитися з іншого ракурсу, то у романі проявляється наскрізь модерна ідея: людина народжується у свободі й вільно обирає свій шлях.

Письменник у романі «День гніву» висвітлив багатогранність складного та суперечливого характеру найвизначнішої постаті національно-визвольного руху — Богдана Хмельницького. Внутрішні асоціативні вузли, часті паралелі, варіації схожих ситуацій, переплітаючись одне з одним, становлять основу, що з'єднує в романі усю різноманітність вражень. Через психологічний стан головного героя роману Ю. Косач розкриває проблему співвідношення між світоглядом Богдана Хмельницького та переконаннями дегуманізованого суспільства. Адже світогляд людини, особливо у важких умовах тривожного часу, виявляється в дії, у вчинках опосередковано з урахуванням емоційно-психологічного стану («Але возмездя аз воздам, аз воздам за кожну рану твою, синочку, за кожний стогін. Пошкодуєте ще, панове старости, пошкодуєте ще, панове комісари коронні, панове гетьмани українні, о пане-ляше, пожалуєш іще…»). Внутрішній монолог Богдана Хмельницького, породжений смертю сина Остапа та викраденням дружини, є психологічним засобом, що сприяє зображенню героя ніби збоку. За допомогою сповіді, викликаної відчуттям провини, герой обмірковує свої вчинки чи бездіяльність, аналізує найперші рухи душі в моменти відчаю («Остапе, сину мій, Остапе мій золотий!.. Та ж ніжками маленькими бігав ти по подвір'ячку, а гуси біле своє губили пір'я, аж до суботівської церкви, там, на кручі, бігав-єси, побігав, ловив бабине літо. І сміявся до квіття, що вишивали царину. Бодай же той пес, що клав пугою на твоє тіло сині пруги, не діждав неділі. Бодай же пекельною мукою, безжальним залізом розвернули йому груди, що він твого дитячого стогнання й прошення не слухав. Бодай колом зав'язло йому плюгаве слово, що ним тебе гадав споганити, гаспид»).