Історія України-Руси. До початку ХІ віка
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #1
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До початку ХІ віка». Краткое содержание книги:
У першому томі висвітлюються соціально-економічні, політичні і культурні процеси, що відбувалися на території України з найдавніших часів до початку XI ст. Для істориків, археологів, етнографів, філологів, всіх, хто цікавиться історичним минулим нашої Вітчизни.
6) Пригадую сказане вже вище (с. 271) про скептичні замітки що до приналежности сього оповідання до Словянської Руси (ЗамЂтки о Русахъ ибнъ Фадлана и другихъ арабскихъ писателей — Ж. M. H. П. 1881, VIII, Спицынъ ор. с.); не можна виключити се оповіданнє з кругу матеріалів про Словянську Русь, як і иньші арабські звістки про Русь IX-Х в.
7) Гаркави с. 129
8) Труди III зїзду І с. 205-6.
9) Котляревський (О погребальныхъ обычаяхъ — Собраніе соч. III с. 124-6) толкував се в звязку з санскр. stûp як горб, могила
10) Труди III зїзду І с. 206
11) В порічю Тетерева Антонович констатував з 282 могил 164 похоронів в ямі, 70 на поверхнї землї, 88 на підвисшенню. В порічях Горини й Случи — Мельник на 252 могил знайшла 164 похоронів у ямі, 54 на поверхнї землї, 83 на підвисшенню. За Припетию похорон на поверхнї землї має до 70%, при тім чим дальше від Припети, тим більше переважає сей тип. В полудневій Сїверщинї переважає похорон в ямі, в північній — на поверхнї землї.
12) Про сей обряд і його сучасні пережитки (паленнє свято-іванської трави при похоронї й т. и.) див. в Трудах XI съЂзда т. II с. 128.
13) Невисокі насипи і бідний інвентар могил сильно відріжняють сї похорони від могил т. зв. скитської доби.
14) Ібн-Русте с. 40, 127.
15) Іпат. с. 36.
16) Іпат. с. 7.
17) Ibid. с. 150.
18) Так толкує його ще Беринда: „цвЂтникъ или садъ“.
19) Іпат. с. 336, 593 (пор. 549), пригадати можна теж і числені наші Рай-городки і городки.
20) Мікльосіч Christliche Terminologie с. 49, Крек 2 с. 422, Котляревський op. c. 204.
21) Див. Афанасєва II с. 67 і далї, Махаль гл. VI, Веселовский op. c. гл. XIII.
22) Матеріали Шейна в LI т. Сборника петерб. акад. Десь з білорусько-українського погранича з Литвою записаний клясичний обряд годовання душу Менеція De sacrificiis et ydolatria veterum Borussorum, Livonum aliarumque vicinarum gentium (Scriptores rerum Livonicarum, II c. 391): подані туї обрядові реплїки виразно вказують на словянську людність. Пор. Котляревського О погреб, обычаяхъ с. 149.
23) Zienkiewicz O uroczyskach i zwyczaiach ludu Pińskiego (1853) c. 31.
ПОГАНСЬКИЙ КАЛЄНДАР, СВЯТА
Як релїґійні вірування епохи по розселенню взагалї, так і свята, східно-словянські мали переважно натуралїстичний характер і виходили з головних моментів обороту сонця та звязаного з ним річного розвитку й упадку земного житя. При тім одначе й тут бачимо певні початки персонїфікації тих моментів і навіть антропоморфічного їх представлення: хоч багато тут можна рахувати на пізнїйшу, тисячлїтню еволюцію, але безперечно — початки таких представлень належать ще до передхристиянських часів. Згадаємо дещо головнїйше, поминаючи неясне або непевне і користуючи ся теж головно з сучасної етноґрафії (бо лїтературні відомости маємо пізнї — XVI--XVII в., і то дуже бідні).
За Корочуном — найбільш коротким днем року наступає з зимовим поворотом сонця свято нового астрономічного сонїчного року. Воно злило ся з християнським Різдвом — що саме було (в античнім світї) положене на сей час для христіанїзації поганських свят новонарожденного сонця. На Різдво через те перейшла назва Корочюна 1). Старе-ж поганське свято з його обрядовістю дістало під впливом грецько-римської культури й її новорічних свят, пізнїйшу назву коляди (римські calendae) 2). Воно полишило богаті слїди в сучаснім святкованню Різдва, Нового Року, Водохрищ; сї слїди виразно вказують на хлїборобський, господарський характер свята: вечеря серед снопів, перед нагромадженою купою хлїбів; бажання і вороження урожаю та приплоду на будущий рік, запросини мороза на кутю — виразно мають сей характер.
Прихід весни витаєть ся веснянками і весняними грами, що тягнуть ся до Зелених свят. На сих святах злучило ся кілька. поганських : перше — свято розцвіту природи, коли весна стрічаєть ся з лїтом; подекуди вона при тім персонїфікуєть ся в молодій дївчинї („тополї“). Друге — русальний тиждень; ся русальна неділя часто згадуєть ся вже в Київській лїтописї; тодї русалки виходять з води і гуляють по берегах. При тім мішаєть ся свято властивих русалок з святом небіжчиків : четвер на зелених святах був заразом і „навським“ (мавським) або мертвецьким Великоднем і русальним. Навський день одначе ріжно кладеть ся — крім зеленого четверга також на перший понеділок вел. посту, або на „праву середу“ (Преполовеніє) 3). Мабуть тут єсть память про кілька свят покійників і предків.
Лїтнїй поворот сонця — найбільший розцвіт природи і заразом заповідь її заникання, завмерання, святкуєть ся на Купайла, сполученого з християнським Івановим днем (під 24 с. с. червня), і персонїфікуеть ся в парі Купайла і Марени. Се ніч повна чудес, коли тайни природи стають приступними людям, коли цвіте папороть, коли можна чути мову звірять, бачити поховані скарби. Купальний обряд маємо з XVII в. в оповіданню Густинської лїтописи: „съ вечера собираются простая чадъ обоєго полу и соплетаютъ себЂ вънцы изъ ядомого зелія или коренія и препоясавшеся быліемъ, возгнетаютъ огнь, индЂ же поставляютъ зеленую вЂтвъ и ємшеся за руцЂ около обращаются окрестъ оного огня, поюще своя пЂсни, преплетающе Купаломъ; потомъ презъ оный огонь прескакують, оному бЂсу жертву себе приносяще“ 4) Все се й досї заховуєть ся в значній мірі.