Історія України-Руси. До початку ХІ віка
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #1
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До початку ХІ віка». Краткое содержание книги:
У першому томі висвітлюються соціально-економічні, політичні і культурні процеси, що відбувалися на території України з найдавніших часів до початку XI ст. Для істориків, археологів, етнографів, філологів, всіх, хто цікавиться історичним минулим нашої Вітчизни.
Потім прийшла черга до дївчини. Її підіймали тричи до чогось, що Арабу здалось подібним до дверної лутки — може над кирницю, й вона бачила там (в екстазї, а може й пяна) небіжчиків — своїх батьків і свояків, та свого господаря: „сидить він в садї, а сад гарний, зелений; з ним там чоловіки й хлопцї, він кличе мене, ведїть же мене до нього“, мала казати дївчина. Тодї її повели до небіжчикового човна; вона роздала свої окраси прислужницям і з чаркою, у піснях прощала ся з світом; після того її заведено до намету і там її задушила і ще ножем заколола та баба — доглядачка похорону.
Тим часом під човном згромаджено дерево. Найстарший свояк небіжчика запалив тепер дерево, й иньші стали за ним кидати теж запалені тріски. За годину згоріло те все. Тодї на тім місцї зробили могилу, а в серединї поставили березову палю, надписавши на нїй імена небіжчика і руського князя. Оден присутний Русин сказав при тім ібн-Фадлану: „ви, Араби, дурні, що видаєте найдорожшогой найповажнїйшого у вас чоловіка в землю, де його їдять гади й хробаки;
В сїм оповіданню інтересні згадки про посмертне житє людських душ у раю, „в гарнім зеленім садї“, після того як тїло пропало. На посмертне-ж житє вказують ті всї прибори до похорону: небіжчик переходить на той світ з цїлим інвентарем: човном, кіньми, волами, питєм і їдою, ба навіть і з жінкою. Значіннє сього останнього моменту в опвіданню ібн-Фадлана поясняють слова Масуді: як вмре чоловік, то разом з ним палять його жінку; як умре жінка, то чоловіка не палять; а як умре нежонатий, то його женять після смерти“ 7).
Сей похоронний обряд, описаний у ібн-Фадлана, потверджуєть ся чернигівськими могилами. От як описуєть ся на їх основі тутешнїй похоронний ритуал: робило ся земляне підвисшенє (т. зв. точок), на нїм складали великий стіс дерева і збивали його зелїзними цвяхами: на стосї клали небіжчика і коло нього зброю, ріжні річи, гроші, зерно, домашию худобу; в певним віддаленню клали труп жінки; спаливши те все засипали землею 8).
Се були похорони богатших, аристократів, в значній части прихожих Варягів. Але похорон звичайний, місцевий, описаний арабським джерелом ріжнить ся від нього тільки меньшими розмірами і меньшою пишнотою. Словяне покійників палять, каже ібн-Русте і Кардізі; жінки на знак жалю друть собі ножем лице й руки; коли котра з жінок небіжчика з особливої любови схоче вмерти з ним, її вішають коло трупа небіжчика і палять теж; другого дня по спаленню небіжчика ідуть на огнище, збирають попіл, складають в судину і ставлять на горбі; по роцї збираєть ся туди родина небіжчика, приносять яких двадцять кухлїв меду, їдять, пють і потім розходять ся. Зовсїм подібне оповідає й Повість про Сїверян, Радимичів, Вятичів та Кривичів : „аще кто умряше, творяху трызну надъ нимь і по семъ творяху кладу велику (стіс), и взъложатъ на кладу мертвЂца, и съжигаху, и по семъ събравше кости, вложаху в ссудъ малъ и поставляху на столпЂ 9). Дїйсно в Сїверщинї маємо поруч тих аристократичних могил похорони більш звичайні, де на горбку стоїть горнець з останками небіжчика і дрібних звірят, спаленими де инде і вложеними потім в сей горнець, а горнець присипано землею 10). Такіж могили викриті й на Волини; широко розповсюднений такий тип похорону в землї Кривичів, й ин.
В наведенім вище оповіданню ібн-Фадлана Русин смієть ся з Арабів, що вони ховають в землю своїх небіжчиків. Але тим часом у самих Русинів був другий похоронний тип — ховання в землї, і то як раз і у Руси κατ' έξοχήν — Полян, також у Деревлян, Дреговичів, і у тих самих Сїверян. Повість, закидаючи нечестивий обряд, палення иньшим, не згадує про похоронний обряд Словян на правім боцї Днїпра очевидно власне через те, що тутешнє хованнє мерця в землю було близше до пізнїйшого християнського обряду. Дослїди останнїх десятиліть познайомили нас з ним досить докладно. Бачимо в нїм відміни й варіанти, часто навіть в тій самій околицї, в могилах тої самої осади, а є й певна ріжниця в популярности тої чи иньшої форми в певній области або в певній осадї. В правобічній Українї — в порічях Тетерева, Случи, Горини найчастїйше ховають в ямі, рідше кладуть на поверхнї землї, або на підвисшенню (точку). За Припетю навпаки переважає хованнє на поверхнї землї 11). Досить часто стрічають ся останки огня: на приготованім для похорону місцї клали наперед огонь (може се ритуальне очищеннє могили огнем), і мерця клали на се кострище, або обсипали попілом 12). Часом висипали могилу попілом або якоюсь иньшою підсипкою (ясною глиною або що). Небіжчика клали або просто на сю підсипку і обкладали колодами, чи ставили над нїм рід деревляного склепіння, — або робили наперед поміст, або нарештї ховали в трунї. Вона має також ріжні форми. Часом се видовбана (або випалена огнем) колода, або дві колоди- одна за труну, друга за віко; часом щось як труна збиваєть ся зелїзними цвяхами з колод; або нарештї вона робить ся з дощок — сї труни непримітно переходять потім в приняті в християнських часах домовини, так що на завсїди можна їх відріжняти. Небіжчика ховали вбраного в повний костюм, і з ним звичайно клали ріжні предмети з господарства: ножики, огнива, кремнї для кресання огня, серпи, зелїзні знаряди, деревляні відра і глиняні судини, часом з виразними останками страви; річей взагалї не богато і обстанова звичайно досить бідна. Звичайно в могилї лежить тільки оден небіжчик. Лицем він звичайно обернений до сонця, головою на захід. Над ним висипали могилу-звичайно досить невелику, 1½-2 метри 13). В насипу досить часто стрічають ся верстви попілу — останки огнища, і звичайно видно, що насипано могилу не зразу, а кількома наворотами, за кілька лїт. Правдоподібно, поминки по небіжчику бували злучені з досипуваннєм могили.