Нічний адміністратор
- Автор: Ле Карре Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-372-4
- Переводчик: Татьяна Савчинская
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Нічний адміністратор». Краткое содержание книги:
ISBN 978-617-679-372-4
Тетяна Савчинська © переклад, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
— Вйо, — тихо каже Фріскі і вони йдуть уперед.
— Може, тут усе-таки десь буде туалет, — каже Джонатан і рука Фріскі ще сильніше стискає його плече.
У кінці цегляного коридору, завішаного плакатами, які неможливо розгледіти через темряву, видно відблиски світла. Вони доходять до Т-подібної розвилки і повертають ліворуч. Світло стає яскравішим і приводить їх до засклених дверей, над якими прибито фанеру, щоб приховати якийсь напис. У густому повітрі вчувається виразний запах бакалії: мотузок, борошна, дьогтю, кави і лляної олії. Двері прочинені. Вони заходять у розкішний передпокій. Шкіряні крісла, шовкові квіти, великі скляні попільнички. На центральному столі — глянцеві журнали новин торгівлі у Колумбії, Венесуелі і Бразилії. А в кутку — непомітні зелені двері, оздоблені керамічними кахлями, на яких зображено прогулянку пастушки і пастуха.
— Давай бігом, — каже Фріскі, штовхаючи Джонатана вперед, і Джонатан цілих дві з половиною хвилини, за його годинником, випробовує терпіння своїх наглядачів, у той час як сам сидить на унітазі і гарячково списує клаптик паперу, який лежить у нього на колінах.
Вони проходять до головного офісу, великого і білого, без жодного вікна, з вмонтованою підсвіткою, стелею з перфорованих плит і столом для переговорів, біля якого стоять порожні крісла, а ручки, промокальний папір і склянки розставлені, немов столове приладдя. З одного кінця стоять Роупер, Ленгборн і той, хто їх сюди привів. Чоловіком у капелюсі — нарешті його можна роздивитися — виявився Моранті, але з ним щось трапилося, його тіло немов оживилося від невідкладного поклику природи або хвилі гніву, а обличчя виглядало жорстоко і зловісно. В іншому кінці кімнати, біля других дверей стоїть той самий фермер, якого Джонатан пам’ятає з вранішнього військового огляду, а поруч з ним — матадор з одним із багатих молодиків у шкіряній куртці. Хлопець сердито зиркає на присутніх. Попід стінами стоять ще шестеро таких же молодиків, усі в джинсах і кросівках, усі при доброму здоров’ї після тривалого перебування на Фаберже, усі обережно притискають до себе зменшену версію автомату «Узі».
Двері позаду них зачиняються, інші відчиняються і вони ведуть до самого складу: це не була обшита сталлю безодня, як трюм «Ломбарді», а приміщення, оформлене з певним натяком на добрий смак, з вимощеною кам’яною підлогою і металевими колонами, які ближче до стелі переходять у пальми, і запилюженими декоративними абажурами, які звисають з балок. На тому боці складу, який межує з вулицею, — закриті гаражні двері. Джонатан нараховує десять таких, кожні мають свій замок і номер, а також власний відсік для контейнера і крана. А в центрі — кубічні гори з тисяч коричневих картонних коробок, біля підніжжя яких уже чекають автонавантажувачі, щоб перевезти їх на шістдесят метрів до контейнерів біля гаражів. Лише де-не-де можна помітити відкритий товар: наприклад, комплект величезних керамічних ваз, які чекають на окреме пакування, піраміду відеомагнітофонів чи пляшки шотландського віскі, які, ймовірно, у попередньому житті мали значно простішу етикетку.
Проте автонавантажувачі, як і все у цьому місці, стоять бездіяльно: ні сторожів, ні собак, ні нічної зміни, яка запаковувала б товар чи мила б підлогу; лише приємний запах бакалії і звук їхніх власних кроків на кам’яних плитах.
Тут, як і на «Ломбарді», порядок дій диктував протокол. Попереду йшов фермер і Моранті. Матадор і його син ішли слідом за ними. Далі — Роупер, Ленгборн і араб, і врешті Фріскі і Таббі, між якими був затиснутий Джонатан.
І ось нарешті вона.
Їхня нагорода, їхній лавровий вінок. Найбільша кубічна гора з усіх, вона сягала аж до стелі на власній обгородженій ділянці, навколо якої тримали кругову оборону бійці з автоматами. Кожна коробка пронумерована, на кожній однакова барвиста етикетка: колумбійський хлопчик сміється і жонглює зернами кави над своїм великим солом’яним капелюхом, зразкова модель щасливої дитини в уявленні Третього світу — з ідеальними зубами і щасливим сяючим обличчям, без наркотичної залежності, він життєрадісно і впевнено дивиться у світле майбутнє. Джонатан швиденько порахував — зліва направо, згори вниз. Дві тисячі коробок. Три тисячі. Він втратив лік. Ленгборн і Роупер одночасно зробили крок уперед. У цю мить Роуперове обличчя опинилося на світлі і Джонатан побачив його таким, яким він був при першій їхній зустрічі, коли Роупер ступив у світло канделябра готелю «Майстерс»: високий і, на перший погляд, благородний, він струшував сніг з плечей і махав фрейлейн Ебергардт та виглядав достеменно як типовий ділок вісімдесятих, хоча вже були дев’яності. «Я Ді-ккі Роупер. Мої хлопці забронювали у вас кілька номерів. Чимало номерів...»