Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
Сіссі вернулася доріжкою ведучи близнят і несучи і м’яча а її брилик і досі сидів набакир після гонитви і вигляд у неї був прекумедний тягне хлопчаків а благенька блузка яку вона купила лише півмісяця тому пом’ялася ззаду на ганчірку і клапоть спідньої спідниці визирає ну чисто тобі потороча. Герті зняла на хвилину брилика, щоб опорядити собі волосся, і гарніших, розкішніших каштанових кучерів ще не мала жодна дівчина, відколи світ стоїть, воїстину променисте видіння, таке гарне, що аж боляче було на нього дивитися. Довгенько б вам довелося попоходити по всіх усюдах, доки б ви знайшли таке волосся. Вона майже напевно побачила, як блиснули захоплено його очі, і все її єство затріпотіло від збудження. Вона надягла брилика, аби поглядати з-під крисів, і почала швидше погойдувати черевичком із пряжкою, їй-бо дух забило, коли вона вгледіла вираз його очей. Він дивився на неї, як змія на здобич. Жіночий інстинкт підказав їй, що вона знуртувала йому душу, і при тій думці вона зайшлася ясним рум’янцем від шиї до лоба, так що личенько її стало, як троянда красна.
Еді Бордмен також те помічала, бо поглядала скоса на Герті, ледь посміхаючись, крізь окуляри, як стара дівка, а сама вдавала, що бавить дитину. Уїдлива вона була, як спасівська муха, така й довіку буде, тому-то ніхто з нею не може змиритися; завжди стромляє носа не до свого діла. І вона сказала Герті:
— Цікаво, про що ти замислилася.
— Що? — відповіла Герті з усмішкою, осяяною найбілішими зубами. Я лише міркувала, чи вже пізно.
Вона ж бо благала Бога, щоб вони забрали к лихій годині додому своїх сопливих близнюків і своє немовля, тому-то вона й натякнула, що вже пізно. І коли підійшла Сіссі, Еді спитала її, котра година, а гостроязика міс Сіссі відповіла: половина після цілування, час цілуватися знову. Та Еді хотіла-таки довідатися, бо їм наказували рано додому вернутися.
— Постривай, — сказала Сіссі. — Я спитаю свого дядечка Пітера, скільки на його дзиґарях нацокало.
І вона подалася до джентльмена, а коли він побачив, що Сіссі до нього прямує, Герті зауважила, як він вийняв руку з кишені, знервувався і почав гратися годинниковим ланцюжком, поглядаючи на церкву. Хоч яка пристрасна була в нього вдача, Герті зауважила, що він мав надзвичайну силу волі. Хвилину тому він сидів, зачарований красою і поринувши в споглядання, а зараз уже був спокійний серйозний джентльмен, і в кожній рисочці його видатної статури відчувалася сильна воля.
Сіссі попросила пробачення і чи не скаже він ласкаво, котра зараз година, і Герті побачила, що він витяг годинника, послухав його, подивився, відкашлявся і сказав, що, на превеликий жаль, годинник став, але, він гадає, зараз має бути початок дев’ятої, бо сонце вже сіло. З його вимови відчувалося, що він людина освічена, і хоч говорив він розміреним тоном, та в густому тембрі ледь угадувалося тремтіння. Сіссі сказала дякую, вернулася, вистромивши язика, і мовила; дядечко сказав, що його водогін вийшов з ладу.
По тому вони проспівали другу строфу Tantum ergo і превелебний О’Генлон знову встав і покадив біля святого причастя і знову вкляк навколішки і він сказав отцеві Конрою що одна свічка от-от підпалить квіти і отець Конрой устав і владнав усе і вона бачила як джентльмен накручує годинника і дослухається до механізму і вона почала гойдати дужче у ритм ногою і тоді він поклав його знову на місце і заклав руки знову в кишені. Нараз усе її тіло охопило своєрідне почуття і з того як защеміла шкіра на голові і замуляло під корсетом вона зрозуміла що напевно починається те бо минулого разу воно теж почалося коли вона підстригла собі волосся бо настав молодик. Його темні очі знову в неї втупилися, тішачися з кожної рисочки, буквально її обожнюючи, наче святиню. Якщо погляд мужчини може висловити неприхований захват, то він світився на лиці того джентльмена. Захват від тебе, Гертрудо Мак-Дауел, і ти це знаєш.