Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
Еді Бордмен спитала Томмі Кефрі, чи він уже, і він сказав так, отож вона застебнула йому штаненята-бриджі й загадала бігти гратися з Джекі й поводитися чемно, й не битися. Але Томмі сказав, що хоче взяти м’яч, а Еді пояснила йому, що м’ячем грається дитина, і якщо він його візьме, го буде плачів, але Томмі сказав, що то його м’яч і він хоче забрати свого м’яча, і він затявся на своєму, хоч ти йому що. Яке мале, а яке вперте! Атож, він уже був мужчина, той малий Томмі Кефрі, був відтоді, як зіп’явся на ноги. Еді відмовила йому, ні й сказала, щоб він забрався геть, і сказала Сіссі Кефрі, щоб вона йому не потурала.
— Ти мені не сестра, — мовив лихий Томмі. Це мій м’яч.
Але Сіссі Кефрі загадала малому Бордменові подивитися, подивитися високо на її палець і швиденько схопила м’яча і кинула його на пісок, а Томмі побіг чимдуж за ним, домігшися свого.
— Аби лихо-тихо, — засміялася Сіссі.
І вона полоскотала малого синочка в обидві щічки, аби він забув, і показала йому ось лорд-мер, ось його пара коней, ось його пряникова коляса, а ось і він чимчикує: коп-коп, коп-коп, коп-коп, коп. Та Еді розгнівалася, мов її окропом облито, — бо завжди на його виходить отаким маніром і всі його мажуть.
— Аби моя воля, я б йому всипала бобу, — сказала вона, — їй-богу б усипала по одному місцю.
— По садочку-задочку, — весело засміялася Сіссі.
Герті Мак-Дауел потупила очі й зашарілася від думки, що Сіссі могла сказати голосно таке негоже для жінки слово, вона б умерла від сорому, аби його сказала; почервоніла вона, як та маківка, а Еді Бордмен зауважила, що, певна річ, джентльмен напроти почув теє слово. Але Сіссі то було байдужісінько.
— Хай чує! — відмовила вона, зухвало струснувши головою й визивно задерши носа. — Ось я на нього роздивлюся, а тоді можеш усипати і йому по тому самісінькому місцю.
Ну й причинна та Сісс із своїми ляльковими кучериками! Часом хоч-не-хоч, а над нею смієшся. Наприклад, коли вона питала, чи дати вам іще китайського чаю з валиновим маренням і коли вона малювала собі на нігтях червоним чорнилом кухлики і чоловічі лиця, то боки порвеш од сміху, або коли вона збиралася в одне місце, то казала, що хоче збігати у гості до міс Вайт. Ну й утішна була Сіссічка. А чи можна забути той вечір, коли вона вбралася у батьків костюм і капелюх і намалювала собі вуса озленим корком, і подалася на Трітонвіл-роуд, курячи сиґарету? Втішнішої за неї дівчини годі було шукати. Але вона мала щире серце, хоробрішого й правдивішого ще не створило небо, і не схожа була на двоєдушних ошуканок, солоденьких до нудоти.
Тієї миті до них долинув хоровий спів і рокотіння органа, що награвав гімна. То відбувалося моління непитущих чоловіків під орудою місіонера, велебного Джона Х’юза Т. І.[235], молитви, казання й благословення найсвятішого причастя. Вони зібралися всі гуртом, хоч і належали до різних класів (і то було вельми повчальне видовище), в тому простому храмі Божому біля хвиль морських, після штормів і бур цього стомливого світу, заклякши біля ніг непорочної, читаючи літанію Лоретській Богоматері, благаючи її за них заступитися, давні знайомі слова, Свята Маріє, Свята Діво з дів. Як же було сумно чути бідолашній Герті! Аби її батько уникнув був пазурів демона пияцтва, зарікшися пити або заживши тих порошків, що виліковують од звички до хмельного у «Пірсонс Уїклі», вона б зараз їздила у кареті й ні перед ким би не кланялася. Раз по раз вона казала це собі, міркуючи в тяжкій задумі перед згасаючим — приском без лампи, бо не терпіла, щоб іще десь світилося, або часто-густо визираючи замріяно з вікна, коли дощ капотів на іржаве відро, і думаючи. Але той клятий дурман, що призвів до згуби стільки сімей і зруйнував стільки домівок, затьмарив її дитинство. Гай-гай, їй довелося навіть у домашньому колі бути свідком насильств, викликаних непомірністю, і бачити, як її батько під впливом хмельних випарів цілковито втрачав тяму, бо найганебніший з усіх лихих учинків про які Герті чувала це той, коли чоловік піднімає руку на жінку, звичайно, не з добрим наміром такого слід затаврувати як поганця з поганців.
235
Товариство Ісуса.