Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
— Про що ти мрієш? — спитав чийсь голос. Паж озирнувся, нікого не побачив, але невидимець казав далі: — Ти мрієш, ніби став маршалом Франції. Може, ти коли й станеш ним. З нами пливе один маршал — він складає вірші. Ти, напевне, вважаєш себе поетом. Спробуй-но, зримуй доладні слова про короля, що здобув свій найдорожчий скарб і володіє ним. І коли йому доводилось розлучатися з тим скарбом, ніякі бої, ніякі перемоги не могли втишити болю розлуки. Війною й перемогою можна здобути королівство, але не прекрасну зірку, на яку нам хочеться дивитись, поки ми й самі не згаснемо.
Голос у темряві змовк, і юний Гійом відчув, що він уже сам.
Анрі вже якусь часину сидів коло Габрієлі. Панове Роні й Матіньйон розважали короля і його кохану, всі були окрилено веселі, навіть новий володар замку Сюллі всупереч своїм звичкам сміявся. І ось до цих чотирьох осіб скромно й статечно підійшов юний Сабле. Вклонившись, він став чекати королевого наказу. Король кивнув йому й сказав:
— Ну, проспівай свою пісню!
І тоді нежданий гість низько вклонився герцогині де Бофор і справді заспівав:
— Ану, спочатку, — зажадав король. — Нехай і корабельники послухають.
Бо до них, почувши дзвінкий і ніжний голос, що завів пісню, підійшли кілька корабельників, що ставили вітрила на щасливій барці. Вони стояли й шанобливо слухали, попід облавками таємниче схлипувала вода, а Гійом, якого ніхто й не подумав перебивати, співав:
Коли Гійом скінчив[73], довго стояла тиша, тільки щось таємниче схлипувало, наче вода попід облавками. Нарешті підвелась герцогипя де Бофор. У світлі зірок поблідла родимка на щоці пажа Гійома де Сабле, схожа чи то на троянду, чи то на фортецю, чи то на жіноче лоно. Габрієль поцілувала його в ту родимку. Корабельники піднялись на щогли до вітрил і там нагорі почали наспівувати те, що запам'ятали з нової пісні. Гійом сказав до короля:
— Величносте, це ваша пісня.
— Так, я підказав тобі слова, але ж не я їх зримував, — відповів Анрі й подав юнакові руку. А тоді кинув погляд на нового власника замку Сюллі — з трохи насмішкуватим виразом. Але не сказав того, що подумав. «Наше володіння? Це пісня, яку співатимуть усі».
Та вмить той вираз змінився ніжно-розчуленим: він згадав давні псалми, які часто співав. Його пісня була схожа на них. Він шепнув це на вухо чарівній Габрієлі, відводячи її до намету.
Мир чи війна
При французькому дворі тоді їли добре. Після переможного миру перша турбота короля була — замовити зі своєї батьківщини, Беарну, найжирніших гусей. Бенкетами, ловами, святковими розвагами він хотів переконати себе й увесь світ, що ніяких загроз уже нема, що він міцно володіє набутим. І світ, здавалося, повірив у це. На частих парадних бенкетах король демонстрував свій усім відомий апетит, але насправді втратив його.
— Колись не було нічого, — сказав він у дружньому колі.— А тепер не хочеться нічого.
Товариш його юнацьких років, маршал Роклор, пояснив йому, в чому річ:
— Величносте, колись ви були відлучені від церкви. А такі люди завжди глитають, як диявол.
Та король сам знав причину краще.
Він добився до гавані, хай тимчасової, хай не дуже безпечної. Якби він тепер розпочав діла ще більші, то справді став би рятівником усієї Європи; досі він і був ним у очах інших, проте не в своїх власних. Він знав свою місію, але розважно відкладав її здійснення, зрікався її — не зі страху за себе самого, бо йому ця місія могла б тільки дати славу, а з турботи про свій народ, бо тому припав би тільки тягар. Миру! Миру!
73
Автором стансів, які співає Сабле, деякі сучасники вважали Генріха IV.