Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес
- Автор: Макбрайд Джеремі
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: К.І.С.
- Жанр: право
Электронная книга - «Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес». Краткое содержание книги:
Для цього наведено витяги з ключових рішень Європейського Суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини стосовно скарг щодо порушень, передбачених Конвенцією прав і свобод, а також щодо порушень, допущених у ході процедур оскарження та інших пов'язаних з кримінальним провадженням процедур.
Витяги з практики Європейського суду важливі не тільки тому, що текст Конвенції сам по собі є дуже загальним для визначення сфери застосування, яку охоплюють її положення, а й тому, що обставини вибраних справ дають уявлення про можливі варіанти застосування згаданих вимог у конкретних ситуаціях.
59. Як висновок, з огляду на особливе значення, що приділяється дотриманню прав на захист в кримінальному процесі, Європейський суд вважає, що заявник був позбавлений можливості скористатись справедливим судом. Тому, порушено пункт 1 та підпункт ё) пункту 3 статті 6 Конвенції.
«Ойстон проти Сполученого Королівства» (Oyston v United Kingdom) (ухв.), 42011/98, 22 січня 2002 року.
Суд зазначає, що апеляційний суд дав заявникові дозвіл на подання апеляції на тій підставі, що ці докази — хоч і не допустимі в точному сенсі — могли б бути використані для доведення неможливості довіряти потерпілій, і що слід зважити, чи не засуджено заявника, з огляду на це, на підставі ненадійних доказів. Заслухавши доводи заявника в апеляційному порядку, апеляційний суд підтвердив думку, що, відповідно до статті 2 Закону 1976 року, відомості, які стосуються цих відносин, не були б визнані допустимими. При цьому він, проте, зауважив, що якби такі докази змусили його поставити під сумнів надійність свідка, то він дуже неохоче віддав би перевагу формальній нормі. Відтак він перейшов до розгляду цих доказів і з причин, які цьому Суду видаються переконливими, дійшов висновку, що вони не стосуються питання про те, чи її зґвалтував заявник.
Заявник стверджує, що питання про надійність Дж. мало істотне значення, оскільки присяжні мусили, по суті, вирішити, хто говорив неправду — Дж. або Л. За таких обставин, як він стверджував, апеляційний суд не повинен був намагатися передбачати, який вплив ці додаткові докази справили б на думку присяжних щодо надійності Дж. і Л. як свідків. Окрім того, він стверджував, що апеляційний суд не звернув уваги на вимоги справедливості, коли оцінював питання про те, чи нові докази не ставлять під сумнів підставність засудження.
... Суд вважає, що фактична сторона цієї справи виявляє більшу аналогію до справи «Едвардз проти Сполученого Королівства»,у якій, як і в цій справі, апеляційний суд розглядав докази, що з’явилися вже після суду над заявником. Тоді Суд установив, що права захисту були забезпечені процедурою розгляду в апеляційному суді, де адвокат заявника мав усі можливості для того, щоб спробувати переконати суд у необхідності скасувати обвинувальний вирок, з огляду на нові дані, і що апеляційний суд був у змозі сам оцінити значення нових доказів та визначити, чи дала б наявність такої інформації на стадії розгляду в першій інстанції поставити питання про перегляд вердикту присяжних.
Суд не бачить причин, щоб при розгляді цієї заяви зробити інший висновок.
10. Допит свідків
«Відаль проти Бельгії» (Vidal v Belgium), 12351/86, 22 квітня 1992 року.
34. Спочатку заявника після прийняття доказів ряду свідків виправдали. Коли судді апеляційної інстанції постановили замінити виправдувальний вирок обвинувальним, нових доказів вони не мали; окрім усних заяв двох обвинувачуваних, зроблених у Льєжі, та єдиного, хто ще залишався, обвинуваченого в Брюсселі, в основу свого рішення вони поклали лише документи, що містились в матеріалах справи. Більше того, Брюссельський апеляційний суд не навів мотивів своєї, не більш як імпліцитної, відмови в клопотаннях про виклик як свідків панів Скої, Бодара, Дофена і Досена.