Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих». Краткое содержание книги:
Адже Тьма, знищена одного разу, чекає лише часу, щоб повернутися знову. Чекає і набирається сил.
Забув, забув про це Річард Сайфер, Шукач Істини! Бо переміг він шимів, підземних духів, і повернув у світ магію. А з магією повернулося в світ і приховане досі Зло.
І на волосині висить тепер не тільки життя коханої Річарда Келен, але й доля всього світу. Бо соноходець Джеган, переможений одного разу, жадає помсти, і тепер влада його — набагато могутніша, ніж раніше. Знову вирушає Шукач Істини битися з силами Тьми. Відправляється, щоб перемогти — або загинути. Відправляється, щоб своєю кров'ю заслужити право на осягнення Шостого Правила Чарівника.
— А де ти взагалі роздобула цю стрічку? — Прошепелявила Келен з повним ротом шпильок.
— Бенджамін мені дістав, — захихотіла Кара, прикріплюючи стрічку. — І змусив мене пообіцяти не питати, де він її роздобув. Можеш в це повірити?
Келен вийняла шпильки з рота.
— Хто?
— Що хто? — Висунувши язик, Кара старанно загнала шпильку в міцну деревину.
— Хто, ти сказала, дав тобі стрічку?
Кара підняла з підлоги чергову шовкову смужку.
— Генерал Мейфферт. Поняття не маю, де він…
— Ти сказала «Бенджамін».
Опустивши стрічку, Кара втупилася на Келен.
— Нічого подібного.
— Ні, сказала. Назвала його Бенджаміном.
— Я сказала генерал Мейфферт. Ти просто подумала…
— Я поняття не мала, що генерала Мейфферта звуть Бенджамін.
— Ну…
— Бенджамін — ім'я генерала Мейфферта? — Кара ображено глянула на Келен:
— Ти ж знаєш, що так. — Келен переможно посміхнулася:
— Тепер знаю.
Келен одяглася в біле плаття Матері-сповідники. І з деяким подивом відзначила, що сукня стала трохи завеликою, втім, враховуючи обставини, не варто було цьому дивуватися. Через мороз вона взяла і зроблену для неї з вовчої шкури мантію, але накинула її, як плащ. Келен спостерігала за церемонією і дивилася на десятки тисяч спокійних облич. Позаду неї височіла зелена стіна переплетених ялинових лап. Дихання виривалося хмаринками пари в тихому післяполудневому сонячному повітрі.
Оскільки проводив церемонію Зедд, до Келен він стояв спиною. І Келен зачаровано дивилася на його хвилясте біле волосся, зазвичай скуйовджене, але сьогодні ретельно розчесане і акуратно укладене. Чарівник був у своєму розкішному темно-бордовому балахоні з чорними рукавами і капюшоном. Вилоги оброблені срібною канітеллю, а комір і груди розшиті золотом. На талії одяг перетягував червоний атласний пояс із золотою пряжкою. Поряд з ним стояла Еді в звичайній сукню чаклунки з червоною і жовтою вишивкою по коміру. І чомусь такий контраст не різав око.
Верна була в розкішному ліловому платті, розшитому золотою канітеллю по квадратному вирізу. Чудова золота вишивка прикрашала вузькі рукави, тікаючи під золоту стрічку, затіняючу їх біля ліктя. Легка накидка закривала груди і спускалася на широку спідницю, що доходила майже до підлоги. Хвилясте каштанове волосся Верни прикрашали сині, золоті і червоні квіточки, зроблені сестрами зі шматочків шовку. Сяючи посмішкою, вона являла собою красиву наречену-чаклунку, що стоїть біля симпатичного нареченого в ліловому балахоні чарівника.
Церемонія підходила до кульмінації, і здавалося, всі присутні подалися вперед.
— Чи береш ти, Верна, цього чарівника собі в чоловіки, — промовив Зедд ясним голосом, що розносився над всією юрбою, — усвідомлюючи його дар і пов'язані з цим обов'язки, і присягаєшся любити і шанувати його до самої смерті?
— Так, — м'яко промовила Верна.
— Чи береш ти, Уоррен, — заговорила Еді, і голос її за контрастом з голосом Верни здавався ще більш скрипучим, — цю чаклунку собі в дружини, усвідомлюючи її дар і пов'язані з цим обов'язки, і присягаєшся любити і поважати її до самої смерті?
— Так, — рішуче відповів Уоррен.
— Тоді, згідно твоєї вільної волі, я визнаю тебе, чаклунка, гідною цього союзу і з радістю благословляю його. — Зедд звів руки. — Я прошу добрих духів з посмішкою прийняти клятву цієї жінки.
— Тоді, згідно твоєї вільної волі, я визнаю тебе, чарівник, гідним цього союзу і з радістю благословляю його. — Еді здійняла руки. — Я прошу добрих духів з посмішкою прийняти клятву цього чоловіка.
Всі четверо взялися за руки і схилили голови. У центрі утвореного ними кола повітря засвітилося і яскравий промінь вознісся до небес, ніби поніс їх клятву добрим духам.
Потім Зедд з Еді хором промовили:
— Відтепер ви навічно є чоловіком і дружиною, пов'язаними клятвою, любов'ю, а тепер і чарівним даром.
Чарівний світ почав розсмоктуватися знизу догори, поки не перетворився на самотню зірку, що висіла прямо над ними на післяполудневому небосхилі.
У морозної тиші тисячі людей заворожено дивилися, як Верна з Уорреном скріплюють поцілунком союз, укладений на весільній церемонії, яку їм навряд чи ще коли доведеться побачити: одруження чаклунки і чарівника, відтепер пов'язаних не тільки простими обітницями, але також і магією.
Коли Уоррен з Верною відірвалися один від одного, обидва сяючи щасливими усмішками, натовп заревів. У повітря полетіли шапки, загриміли радісні крики.