Затемнення

Він голосно видихнув від мого доторку і заплющив очі. Стало дуже тихо. Так тихо, що я могла чути биття його серця, рівне та повільне.

— Розкажи, а що для тебе найгірше? — прошепотів він.

— Ні, не варто.

— Будь ласка.

— Я гадаю, тобі буде боляче це чути.

— Будь ласка.

Як я могла йому опиратися?

— Найгірше те… — я вагалась, але потім слова самі полились із мого горла гіркою правдою. — Найгірше те, що я все бачила, я бачила все наше життя. І я страшенно цього хочу, хочу відчути кожну хвилинку. Я хочу залишитись тут і більше нікуди не іти. Я хочу кохати тебе і робити тебе щасливим. Але я не можу, і це мене вбиває. Як у Сема та Емілії, Джейку, в мене ніколи не було вибору. Я завжди знала, що нічого не зміниться. Може, саме тому я так відчайдушно опиралась тобі.

Схоже було, що йому важко сконцентруватись та вирівняти дихання.

— Я так і знала, що не варто було цього казати.

Він повільно похитав головою.

— Ні. Я радий, що ти мені сказала це. Дякую, — він поцілував мене в потилицю, а потім зітхнув. — Тепер зі мною все буде гаразд.

Я підвела очі — він посміхався.

— То що там, ти зібралась заміж?

— Ми не повинні це обговорювати.

— Я б хотів дізнатись про деякі подробиці. Не знаю, як скоро ми знову зможемо поспілкуватись.

Мені довелося хвилинку передихнути, перш ніж я змогла знов заговорити. Я відповіла на запитання, коли повністю впевнилась, що мій голос буде врівноваженим.

— Взагалі-то це не моя ідея… але так, це правда. Для нього це багато важить. Ось я і подумала, чому б і ні?

Джейк кивнув.

— Це точно. Не така вже і важлива подія у порівнянні з іншими.

Голос його був спокійним, навіть буденним. Я витріщилась на нього, дивуючись, як це йому вдається, — і все зруйнувала. Наші очі на мить зустрілись — і він відвернувся. Я почекала, доки його дихання вирівняється, і заговорила знову:

— Так, у порівнянні з іншими, — погодилась я.

— Скільки ще в тебе залишилось часу?

— Все залежить від того, скільки часу в Аліси забере організація весілля, — я придушила стогін, уявляючи собі, що Аліса здатна влаштувати.

— До чи після? — спитав він коротко.

Я знала, щó він має на увазі.

— Після.

Він кивнув. Це було для нього полегшенням. Мені стало цікаво, скільки безсонних ночей він провів, очікуючи на мій випускний.

— Тобі страшно? — прошепотів він.

— Так, — прошепотіла я у відповідь.

— Чого ти боїшся? — зараз я ледь чула його голос. Джейк дивився вниз, на мої руки.

— Багато чого, — я хотіла зробити власний голос безтурботним, але все одно залишалась чесною. — Я ніколи не була мазохісткою, тож на біль із нетерпінням не чекаю. І я б дуже хотіла, щоб у цей момент Едвард був подалі від мене: не хочу, щоб він страждав разом зі мною, але не думаю, що це можливо. Ще турбуюсь, що буде з Чарлі та Рене… І останнє — я дуже сподіваюсь, що навчусь себе контролювати швидко. Раптом я стану такою небезпечною, що зграї доведеться мене знищити?