Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
— Тубо, тубо! Гей, заберіть собак! Він так добре біг, хоч і не втік, що ми даруємо йому життя.
Кілька псарів кинулися виконувати наказ герцога. За хвилину частина собак була уже на шворі, і люди побігли за рештою, яка розбіглася по вулицях, переможно роздираючи останні лахміття строкатих тканин та вишивок герольдської мантії, яку лихої години надяг цей безталанний посол.
Саме тоді, коли герцог був надто захоплений усім, що відбувається перед його очима, і не бачив того, що в нього було за спиною, Олів'є Ден підкрався до короля й прошепотів йому на вухо:
— Це ж циган Хайреддін Магрібін. Треба не допустити його розмови з герцогом.
— Він мусить померти, — пошепки відповів йому Людовік. — Мертві нічого нікому не розповідають.
За хвилину після того Трістан Пустинник, якому Олів'є щось сказав, вийшов наперед і, низько вклонившися королеві й герцогові, промовив своїм звичайним грубим голосом:
— З дозволу вашої величності й вашої високості, ця дичина по праву належить мені. Цей негідник відмічений моїм тавром: на плечі в нього королівська лілія, як ви самі можете впевнитися. Це відомий розбійник, який убивав підданих його величності, грабував церкви, безчестив дівчат, стріляв дичину у королівських парках.
— Досить, досить! — перебив його герцог. — Він за всіма правилами належить моєму королівському кузенові. Що ваша величність учинить з ним?
— Коли ви віддали його до моїх рук, — відповів король, — я прочитаю йому лекцію з геральдики, в якій він зовсім невіглас, у чому всі ми пересвідчилися. Я з'ясую йому на практиці значення хреста з підвішеним до нього зашморгом.
— Не того хреста, який висить, а того, на якому висять? Гаразд, нехай він засвоїть цю лекцію під керівництвом вашого кума Трістана, адже ж той щодо цього справжній професор, — додав герцог, як завжди, різко засміявшись, задоволений дотепом.
Людовік так щиро вторував йому, що Карл не міг утриматися і, лагідно поглянувши на нього, сказав:
— Ах, Людовіку, Людовіку, який ти веселий співрозмовник. Коли б бог зробив тебе таким самим чесним королем! Я досі не можу забути того часу, коли ми розважалися разом із тобою.
— Від вас цілком залежить повернути той час, — відповів Людовік. — Я готовий погодитися на всі ваші умови, які тільки ви можете поставити мені в моєму теперішньому становищі, не зробивши мене посміховищем, а себе притчею во язицех усього християнського світу, і присягаюся над цією священною реліквією, яку я завжди ношу при собі, додержувати їх. Це — уламок святого хреста.
Кажучи так, він дістав з-за пазухи маленький золотий ковчежок на золотому ланцюжку, який він носив на грудях, приклався до нього й промовив:
— Ніколи ще над ним ніхто безкарно не давав неправдивої присяги. Справедлива рука провидіння завжди карала такий гріх протягом одного року.
— І проте над цією самою святинею ви присягалися мені в приязні, виїжджаючи з Бургундії, а потім підіслали до мене вашого прибічника Рюбампре, доручивши йому вбити мене або викрасти, — відповів герцог.
— Охота вам, любий кузене, згадувати давно минулі прикрощі? — відказав Людовік. — До того ж даю вам слово, ви помиляєтеся. Тоді я присягався не над цією реліквією, то був інший уламок животворного хреста, присланий мені турецьким султаном, який, мабуть, втратив частину своєї божественної сили через довге перебування в цього нечестивого. Хіба тоді менш як за рік не спалахнула війна з «союзом суспільного блага», хіба бургундське військо у спілці з усіма великими васалами Франції не отаборилося в Сен-Дені і хіба я не був змушений віддати Нормандію братові? Ні, боронь боже, щоб я ще колись давав брехливі присяги!
— Гаразд, гаразд, — відповів герцог. — Я й сам гадаю, що ви вже навчилися відтоді додержувати свого слова. А тепер скажіть мені одверто: чи виконаєте ви свою обіцянку і поїдете разом зі мною воювати з льєжцями й де ля Марком?