У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона

Розмова панни де Ґермант з великим князем, справжня там чи вигадана, обнесена по всіх домах, давала змогу розповісти, як вельми чепурно була на цьому обіді вбрана Оріана. Та що розкіш (і це, власне, робило її недосяжною для Курвуаз’є) народжується не з багатства, а з марнотратства, то, безперечно, марнотратство може тривати довше, як його підпирає багатство, завдяки якому воно палає всіма своїми вогнями. Отож, чуючи висловлювання не лише Оріани, а навіть маркізи де Вільпарізіс про те, що походження нічого не означає, що всі титули смішні, що не в грошах щастя, що головне тільки розум, серце і талант, Курвуаз’є могли гріти надію, що вихована на таких маркізиних засадах Оріана пошлюбить не світовця, а художника, кримінальника, волоцюгу, вільнодума, що вона остаточно скотиться до розбору тих людей, яких Курвуаз’є охрестили «придзиґльованими». Вони могли цього сподіватися тим більше, що маркіза де Вільпарізіс, опинившись тоді, на думку товариства, в тарапатах (ніхто з людей визначних ще не вернувся до неї), афішувала свою глибоку огиду до тих, хто її відкинувся. Навіть на згадку про свого братанця, принца Жільбера, який ще до неї приходив, вона водою бризкала на нього за те, що він хизувався своєю родовитістю. Та ось прийшла пора знайти женишину для Оріани, і сватання вже вирішували не тітчині й сестреничині переконання, а таємничий «родовий дух». Ось чому, буцімто маркіза де Вільпарізіс та Оріана тільки й правили, що про ренту та генеалогію, а не про літературні здобутки та порухи серця, і буцімто маркіза на кілька днів померла і її домовина стояла (як це станеться згодом) у комбрей-ській церкві, де кожен член родини, позбавлений (якщо це не польське живцем — хай!) своєї особистости і навіть імені, зробився просто Ґермантом, про що свідчила на великому чорному натрунникові пурпурова літера Ґ, увінчана герцогською митрою, родинний дух твердо зупинив вибір інтелігентної, бунтівної, євангелічної маркізи де Вільпарізіс на старшому синові дука Германського, принці де Лом. І в день весілля за дві години маркіза де Вільпарізіс мала у себе все вельможество, з якого вона збиткувалася, збиткувалася навіть з кількох близьких їй «худорідних» осіб, кого вона запросила весельчанами і кому принц де Лом завіз картки, збираючись наступного року «розійтися». На домір нещастя Курвуаз’є, максими про переваги розуму й таланту в суспільстві відзискали свою ціну в принцеси де Лом зараз же по шлюбі. Між іншим, у Роберових переконаннях, які він боронив, живучи з Рахиллю, коли бував у її товаришів, коли збирався з нею побратися, було — хоч як там жахалася його рідня — менше лукавства, ніж у поглядах панночок Ґермант, палких прихильниць розумної основи та ідей вселюдської рівности, бо вони в даному разі чинили так, ніби проголошували протилежні максими, тобто вибирали собі пару серед найбагатших дуків. Натомість Сен-Лу проводив свої теорії у життя, чим заслужив собі славу непутящого. Що й казати, Рахиль теж не була праведниця. Але ще невгадно, чи утримувала б від шлюбу свого сина віконтеса де Марсант, якби на місці Рахилі була якась гульлива дукиня чи мільйонерка.