Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
— Ось бачите! — вигукнув Вілсон. — Гадаю, тепер усе ясно. Я був певен, що мою записку вкрадено!
— Вкрадено?! — заволав Білсон. — Я вам покажу, як мене…
Голова. Спокійно, панове, спокійно! Сідайте обидва, прошу вас!
Вони скорилися, обурено хитаючи головами та бурмочучи щось собі під ніс. Публіка отетеріла, — ну й чудасія! Як же тут вчинити?
І раптом з місця підвівся Томсон. Томсон був шапкар. Йому дуже хотілося належати до числа дев’ятнадцятьох, але така честь була надто велика для власника маленької майстерні. Він сказав:
— Пане голово, дозвольте мені звернутися до вас із запитанням: невже обидва джентльмени кажуть правду? Зміркуйте самі, сер, чи могли б вони звернутися до іноземця з однаковісінькими словами? На мій погляд…
Але його перебив кушнір. Він належав до незадоволених і вважав, що йому сам бог велів зайняти місце серед дев’ятнадцятьох, але ті його ніяк не визнавали. Тому він поводився безцеремонно і вислови не дуже добирав:
— Не в тому річ. Такий збіг може трапитися двічі за сто літ. Що ж до решти, то дозвольте не повірити. Щоб хто-небудь з них подав жебракові двадцять доларів?! (Грім оплесків).
Вілсон. Я подав!
Білсон. Я подав!
Вони обидва стали звинувачувати один одного в крадіжці записки.
Голова. Тихше! Сідайте обидва, прошу вас. Обидві записки весь час були при мені.
Голос із залу. Чудово! Тоді більше й говорити нічого!
Кушнір. Пане голово! Ясно принаймні одне: один з них заліз до другого під ліжко і вивідав сімейну таємницю. Я б не хотів бути занадто різким, але нехай мені дозволено буде сказати, що вони обидва на таке здатні. (Голова: «Закликаю вас до порядку!») Беру своє зауваження назад, сер, але тоді давайте повернемо справу так: якщо один з них підслухав, як другий казав своїй дружині ці слова, то ми його тут-таки й викриємо.
Голос із залу. Яким чином?
Кушнір. Дуже просто. Записки не збігаються слово в слово. Ви б самі це помітили, якби прочитали їх відразу одна за одною, а не захопилися сваркою.
Голос із залу. То в чому ж різниця?
Кушнір. В записці Білсона є слово «вже», а в другій — нема.
Голоси із залу. Так і є — він каже правду!
Кушнір. Отже, коли голова оголосить записку, сховану в мішку, ми дізнаємося, хто з цих двох шахраїв… (Голова: «Закликаю вас до порядку!») Хто з цих двох шахраїв… (Голова: «Ще раз — до порядку!») Хто з цих двох джентльменів (Сміх, оплески)… заслуговує на звання першого безчесного брехуна в нашому місті, яке він зганьбив і яке тепер задасть йому бобу! (Бурхливі оплески).
Голоси із залу. Розкрийте мішок!
Містер Берджес зробив у мішку надріз, застромив туди руку й витяг конверт. У конверті було запечатано два складених навпіл аркушики. Він сказав:
— Один з написом: «Не оголошувати, доки голова не ознайомить з усіма надісланими на його ім’я повідомленнями, якщо такі будуть». Другий має заголовок: «Використати для перевірки». З вашого дозволу я читаю:
«Я не вимагаю, щоб першу половину фрази, вказану моїм благодійником, було наведено точно, бо вона не містила нічого особливого, і її легко можна було забути. Але останні слова настільки значні, що їх важко не запам’ятати. Якщо їх буде передано неточно, значить, претендент на одержання спадщини брехун. Мій благодійник попередив мене, що він рідко дає будь-кому поради, а коли вже дає, то тільки цінні. Потім він сказав таке — і ці слова ніколи не зітруться в мене з пам’яті: «Ви не така погана людина…»
Півсотні голосів. Правильно! Гроші належать Вілсонові! Вілсон! Вілсон! Хай виголосить промову!
Всі посхоплювалися з місць і, скупчившись круг Вілсона, тиснули йому руки й осипали палкими поздоровленнями, а голова гамселив молоточком по столі й волав:
— Увага, панове, увага! Будьте ласкаві, дайте ж мені дочитати!
Коли тишу було відновлено, він вів далі:
— «Ідіть і спробуйте виправитись, а ні, то — пригадаєте моє слово — настане день, коли гріхи зведуть вас у могилу, і ви попадете в пекло або в Гедліберг. Перше — краще».
В залі запанувала зловісна тиша. Хмари гніву почали насуватися на обличчя громадян, але трохи згодом хмари ці розвіялись, і крізь них стали пробиватися глузливі посмішки. Пробивалися вони так настирливо, що стримати їх було неймовірно важко. Репортери, громадяни міста Брікстона та інші гості нахиляли голови, затуляли обличчя руками й задля пристойності вживали героїчних зусиль, щоб не зареготати. І тут, ніби навмисне, тишу розірвав громовий голос — голос Джека Голідея: