Пан Ніхто — Збірка

Природно, цим «іншим» міг бути Тодоров. А Тодорова я добре знаю і не по фотографії, отож певне уявлення і про його достоїнства, і про його недоліки маю. Тодоров не міг спокуситися певною сумою, зрадити тільки заради грошей. Від нього можна було б скоріше чекати — як від дилетанта — якоїсь прикрої чи фатальної помилки. На перший погляд, неважко передати комусь портфель з грошима й одержати за це певні відомості. Однак це здається легким для того, хто не має уявлення про такі операції і навіть неспроможний уявити, з яким ризиком, непередбаченими випадковостями й непідозрюваними поворотами може бути пов'язане виконання такої задачі у ворожому оточенні й з відчайдушними партнерами.

Гадаю, що я добре знаю Тодорова. Але чи й справді я знаю його добре? Чи не вважаємо ми подеколи, що маємо повне уявлення про людину, бо звикли часто її зустрічати й говорити їй «добридень»?

Колеса оглушливо заверещали. Гальмуючи, поїзд стишує хід і зупиняється. На пероні, наскільки це дозволяє спека, пожвавлення. Местре. За столиком у затінку буфету люди чекають наступного поїзда. Подружжя обіймаються, засмучені курортною розлукою чи відсвіжені курортними зрадами. Барвисто й галасливо, але все-таки вид на Альпи цікавіший.

Поїзд знову рушив, набрав швидкість і вирвався на бетонну дамбу, яка пересікає морські мілини біля Венеції. Неозорий водяний простір попелясто-сірий, як і небо, хоча, може, й дещо каламутніший. З цього боку поїзда нема на що дивитися, крім води й неба, як, втім, і з іншого боку. І все-таки я підводжусь, виходжу в коридор і зупиняюсь біля вікна. Паралельно залізниці простяглася бетонна стрічка шосе і там, попереду, де вже видніється Венеція, шосе піднімається вгору й завертає праворуч широкою дугою. Далі нічого не видно, але я вдивляюся саме в оте «далі», і мені здається, що я помічаю по той бік дуги зібгане тіло з перебитими ногами й розбитою об камінний парапет головою, з-під якої видніється зім'ята при падінні біла панама, вже просякнута кров'ю.