Клуб невиправних оптимістів

— Не може бути!

— Навіть не чув про неї.

— Тобі слід негайно його прочитати. Це Рембо нашого часу.

— Я не дуже добре розмовляю англійською. Ти можеш читати в оригіналі?

Вона навмання розгорнула книжку й переклала підкреслений уривок настільки природно, наче читала французькою:

— «Вони помчали разом вулицею, змітаючи все на початку свого шляху, все, що потім стало таким сумним і болісним, і марним. А потім вони витанцьовували на вулицях, мов подуріли, а я плентався за ними так само, як плентався решту життя за людьми, які мене цікавили, адже єдині люди для мене — божевільні, ті, хто божеволіє від життя, божеволіє від жаги розмов, божеволіє заради спасіння, прагне всього і одразу, ті, хто ніколи не позіхає, не каже банальних речей, і палає, палає, палає, немов розкішні жовті римські свічки, розриваючись, як зорі, павуками світла, і в середині видно синій вибух і всі кричать “Ого-о-о!”»[179]

Вона згорнула книжку. Мовчала, витала десь далеко.

— Як гарно. Мені дуже подобається. Ти… ти американка?

— Моя мама ірландка. Вона вчителька англійської. Приїхала до Парижа на навчання й зустріла мого батька.

— Тобі пощастило. Ти отримаєш найвищий бал на іспиті… Все, більше не буду.

— Це була її настільна книжка. Вона розповідала про неї з захопленням. Тільки слухай. Це маніфест нового світу, інакший стиль життя, поза умовностями, упередженнями, матеріалізмом і курсом на збагачення. Ми оточуємо себе непотрібними й фальшивими благами, яких не так просто зректися. Треба перестрахуватися ще до того, як втрапиш у пастку.

— Ти мене переконала. Мені почати з «Ранку» чи «На дорозі»?

— Керуак може й зачекати. Його непросто читати. Це, імовірніше, стан свідомості. «Ранок» — ось це невідкладно.

— Я за нього візьмусь. З якого американського автора порадила б почати?

— Чому б і не Хемінгуей? Він був його духовний батько.

— Шкода, що він заподіяв собі смерть.

— Жартуєш? Його вбили!

— Хто?

— ФБР.

— Ти впевнена?

— Убивця достеменно невідомий. Це може бути ЦРУ.

— Ніхто про це не говорив!

— Це нормально. «Змова мовчання». Його треба було позбутися.

— Навіщо вони його вбили?

— Він їм заважав. Після смерті пресі не надали доступу до протоколу розтину.

— Якщо так, то це справжній скандал!

— Про це говорили зовсім трохи, потім переключилися на інше. Цивільне населення таке не цікавило. Вони перемогли. Хто вбив Кеннеді? І Освальда? А решту? Хемінгуей писав книжку про Кубу, неугодну уряду. Він нею жив. Цей рукопис щез!

Вона була така переконлива, що я не наполягав.

— Мішелю, маю сказати тобі щось важливе.

— Я слухаю.

— Не знаю, які там у тебе наміри, але між нами нічого не буде.

— Я не зовсім розумію.

— Між тобою і мною можлива тільки дружба. Якщо в тебе інші плани, краще я тобі скажу це зараз, щоб уникнути ймовірних непорозумінь. Усе має бути зрозуміло. Не зношу брехні.