Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
Та війни й набіги тільки загострювали й прискоряли процес, що розвивав ся й без них, хоч і в повільнїйшім темпі. Раз холопська праця стала пожаданою, завистною річю для тієї „нарочитої чади”, що мала в своїх руках силу й полїтичну й економічну, — се саме вже ставало причиною повільного переходу свобідних в катеґорію невільних. Можливо, як оповідає Маврикій, що сусїднї з Візантиєю Словяне в його часи пускали добровільно своїх невільників: в їх на-пів кочовничім побутї вони особливої користи не давали; невільник не має нїякої цїни в примитивнїм ловецькім побутї, починає його наберати в скотарськім, але справдешньої вартости доходить з розвоєм хлїборобства й ремесла, призначених не для задоволення своїх тільки потреб, але для торгу, як то й було в часах давньої Руської держави. В давнїйші часи на Руси невільник міг мати цїну головно як предмет заграничної торговлї, і вивозив ся з Руси в чужі краї в великих масах. В XI-XIII вв. ми рідше чуємо про вивіз невільника з Руси: на нього був попит і на ґрунтї, а разом з тим розвивали ся способи кріпощення свобідного чоловіка більше або меньше „ лєґальними” способами.
Лєґалїзоване насильство війни й не лєґалїзоване, але безперечно — широко практиковане в звичайних буденних відносинах насильне, безправне кріпощеннє свобідних 9), в великих масах постачало невільника тим, хто його потрібував. Та може ще й богатшим джерелом невільництва була економічна залежність в ріжних формах. Стопа процентова була незмірно висока; не тільки гроші, а й позички натуральними продуктами давали ся з лихвою — „куны (гроші) въ рЂзы, медъ въ поставы, жито въ присопъ”, як означає се Руська Правда 10). По анальоґії з процентом при грошевих позичках, ми можемо міркувати, що й при таких натуральних позичках практикувала ся дуже висока лихва. Звичайним способом її покритя у мало засібних свобідних було відробленнє, але праця цїнила ся низько: річна робота жінки рахуєть ся в Р. Правдї на одну гривну, тим часом як цїна корови рахуєть ся на 2 гривни, а коня на 3 гривни 11). При так низькій оцїнцї такої працї кожда значнїйша позичка, навіть без всяких надужить, затягала довжника в невилазне ярмо. Як ми бачили вже, навіть ті постанови, що мали ограничувати хапчивість кредиторів і були, правдоподібно, вимушені народнїм рухом, зіставляли широке поле для визиску й кріпощення довжника; але, як було вже зауважено, і ся буква права мала не богато шансів бути переведеною, і в дїйсности мали всї шанси далї практикувати ся ті ріжнородні надужитя, з якими знайомлять нас постанови Руської Правди, повертаннє закупів в холопи або обтяжаннє їх довгу ріжними принагідними карами, наслїдком яких закуп фактично ставав невиплатним, і т. и. 12).
Не підлягає сумнїву, що власне сею дорогою — через помноженнє несвобідних або напівсвобідних рук — розвивало ся боярське господарство і взагалї більше володїннє землею. Де заходить мова про князївські, боярські, церковні маєтности, все йде мова про „челядь” — невільників, або иньших безземельних, напів-свобідних осадників: вдова Глїба Всеславича дає Печерському монастирю „пять селъ и съ челядью” 13); Давидовичі з Ізяславом Мстиславичом, розграбивши двір Сьвятослава Ольговича в Путивлї, забрали там сїм сот мужа челяди 14). Ростислав надає смоленській катедрі город з „капустником” і його родиною 15). В Руській Правдї згадують ся „ролейні закупи” — що робили рільничу роботу, княжі і боярські тивуни „сїльські” і „ратайні” — себто невільні слуги, що доглядали господарських робіт на фільварках; вона ж згадує нарештї між холопами поруч княжих і боярських — холопів монастирських, що могли бути хиба сїльськими робітниками 16).
Зрештою зрозуміло само собою, що тільки працею несвобідних і півсвобідних, себто економічно-залежних і можна було в тих часах розвинути більше господарство, бо при великих масах незанятої землї, при лекших способах добування, економічно самостійні, засібні селяне не мали нїякого мотиву йти в робітники, та й при дуже невисокім (розмірно) доходї (рентї), яке могло дати сїльське господарство, не було місця для такого господарення наємним робітником. Ширше господарити можна було тільки примусовою працею. Війна давала маси невільника-полоненника князям і боярам, що мусїли вести ширше господарство, мати великі двори для удержання своїх дружин і служби; кольонїзаційні пертурбації й усякі руїни та економічні крізи наганяли несвобідного й півсвобідного робітника капіталїстам, купцям, промисловцям, що також держали більші двори, більшу челядь. По за тим на певні продукти господарства був деякий попит і в торговлї (віск, риба, збіже також). Вкінцї розвій великих господарств стояв в безпосереднїм звязку й залежности від помноження невільного робітника, а знову з свого боку, своїм запотрібованнєм, безперечно, впливав на се помноженнє.