Пастка на дурнів

Навіть ті, хто не був того дня на пляжі, з усіма подробицями розповідали, що сталося далі. Крізь убивчо-заглушливий клекіт моторів виразно прорізалось коротеньке «тцт!», і від Малюка Семпсона залишились тільки дві білі кощаві ноги, що їх якимось чином зв’язували між собою сухожилля біля закривавлених стегон. Ноги простояли як укопані на плоту ще одну чи навіть цілих дві хвилини, перш ніж нарешті похилилися й, лунко плюснувши, звалилися в море. Над водою зосталась лиш гіпсово-білі ступні Малюка Семпсона з кумедно розчепіреними пальцями.

І тут пляж перетворився в пекло. Сестра Занудер, виринувши, немов з-під землі, з істеричними зойками припала до Йоссар’яна; він обійняв її за плечі, марно намагаючися втішити, а другою рукою пригортав сестру Качкіт, котра теж тремтіла і схлипувала в нього на грудях; її тонке довгасте обличчя було бліде, як смерть. Усі на пляжі кудись бігли, щось кричали, мужчини, лементували, як жінки. Люди в паніці, ввібравши голови в плечі, кинулись до своїх речей і позирали скоса на лагідну, спінену хвилю, немов боялися, що вона приб’є до ніг якийсь бридкий, червоний, моторошний орган — легеню, а може, печінку. Ті, хто ще був у воді, відчайдушно борсалися, поспішаючи вибратись на берег; вони всі немов розучилися плавати і з болючим стогоном долали кожен метр води, що стала враз тяжкою, липкою, непіддатливою й ніяк не хотіла відпускати їх на волю. А згори дощем падав Малюк Семпсон. Ті, хто помічав криваві краплі на своїм тілі, смикалися з бридливим жахом, немов хотіли вискочити з власної спаскудженої шкіри. Люди бігли, мов сполохане стадо, кидаючи позад себе безтямні погляди, з обличчями, спотвореними мукою й жахом. Сонний, тінистий, шелесткий ліс сповнився несамовитого хекання та зойків. Йоссар’ян гарячково підганяв двох очманілих, немов осліплих жінок, підштовхуючи кулаком ззаду то одну, то другу, щоб поспішала. Потім з лютою лайкою кинувся назад — рятувати Голодного Джо, бо той, зачепившись за ковдру чи за ремінець фотоапарата, плюхнувся з головою в рівчак.