Жак-фаталіст (збірка)
- Автор: Дидро Дени
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4010-7
- Переводчик: Валеріан Підмогильний
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак-фаталіст (збірка)». Краткое содержание книги:
— Ви, пане, сплачуватимете ваші розписки в строк?
— Безперечно, — відповів я.
— У такому разі, — сказала вона, — вам байдуже, що дати мені: розписки чи векселі?
На слові «вексель» я зблід. Шевальє помітив це й сказав панні Брідуа:
— Векселі, пані! Але ж векселі йдуть в обіг і невідомо, до яких рук вони потраплять.
— Ви жартуєте, пане шевальє. Ми ж розуміємося трохи, яка шана належить особам вашого рангу…
Вона добуває з кишені блокнота, читає силу прізвищ усякого стану й становища. Шевальє підходить до мене й каже:
— Векселі! Це річ до біса серйозна. Міркуй, що маєш робити. Ця жінка здається мені чесною. До того ж ще перед строком ти будеш при грошах або я.
Жак. І ви підписали векселі?
Пан. Атож.
Жак. Батьки, коли їхні діти їдуть до столиці, мають звичай брати з них невеличку присягу. Не водіться з поганим товариством, догоджайте начальникам ретельним виконанням обов'язків, держіться своєї віри, цурайтеся дівчат лихої поведінки, усяких пройдисвітів, а над усе — не підписуйте векселів.
Пан. Що ж поробиш, я зробив, як усі: перше, про що я забув, так це про батькову науку. Отож постачили мені краму на продаж, але нам треба було грошей. Було там кілька пар прегарних манжет з мереживом. Шевальє взяв їх по своїй ціні, сказавши мені:
— Оце вже частина твоїх покупок, на якій ти нічого не втратиш.
Матьє де Фуржо взяв годинника й дві золоті скриньки, вартість яких мав зразу принести мені; решту взяв Лебрен до себе на схов. Я поклав у кишеню чудовий гарнітур із манжетами. То була одна з квіток того букета, що я мав подарувати. Матьє де Фуржо вмить вернувся з шістдесятьма луї, десять він вивернув собі, а я одержав п'ятдесят. Він сказав мені, що не продав ні годинника, ні двох скриньок, але заставив їх.
Жак. Заставив?
Пан. Так.
Жак. Я знаю де.
Пан. Де?
Жак. У панни з реверансами, у Брідуа.
Пан. Це правда. З парою манжет та гарнітуром я взяв іще гарненьку каблучку та до неї скриньку з мушками, викладену золотом. У гаманці я мав п'ятдесят луї, і ми з шевальє тішились та раділи.
Жак. От і гаразд. У всьому цьому тільки одне мене цікавить: Лебренова некорисливість. Хіба таки він не взяв ніякої участі у здобичі?
Пан. Та ви глузуєте, Жаку, ви не знаєте пана Лебрена! Я запропонував йому подякувати за послугу, він розгнівавсь і відповів, що я вважаю його, мабуть, за якогось Матьє де Фуржо і що він ніколи не простягав руку.
— Мій любий Лебрен завжди такий! — скрикнув шевальє. — Але сором нам був би, якби він був чесніший від нас…
І вмить він узяв з нашого краму дві дюжини носовичків та штуку серпанку й примусив його прийняти їх для дружини та дочки. Лебрен почав розглядати носовички й серпанок, які здалися йому такими чудовими й тонкими. Подарунок був запропонований так люб'язно, і йому випадала така близька нагода віддячити нам продажем речей, які в нього лишилися, що він дав себе переконати; і ми рушили, щодуху помчали візником до житла тієї, яку я кохав і якій призначені були гарнітур, манжети й каблучка. Подарунок мав величезний успіх. Вона була чарівна. Зразу приміряла гарнітур і манжети; каблучка ніби зроблена була на її палець. Повечеряли весело, як ти й гадаєш.
Жак. І ви заночували там?
Пан. Ні.
Жак. Невже шевальє?
Пан. Здається.
Жак. Якщо й далі вас так скубтимуть, ваших півсотні луї ненадовго стане.
Пан. Атож. Через тиждень ми рушили до Лебрена подивитись, що дала нам решта наших речей.
Жак. Нічого або мало. Лебрен був сумний, напався на Мерваля й панну з реверансами, назвав їх дурисвітами, негідниками, шахраями, ще раз зарікся будь-коли з ними мати справу й дав вам сім-вісім сотень франків.
Пан… Приблизно; вісімсот сімдесят ліврів.
Жак. Отож, якщо я вмію трохи рахувати, вісімсот сімдесят ліврів від Лебрена, п'ятдесят луї від Мерваля чи Фуржо, гарнітур, манжети й каблучка, хай ще п'ятдесят луї, — оце й усе, що ви дістали за свій крам на дев'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять ліврів. Чорт, чиста робота! Мав рацію Мерваль: не щодня маєш діло з такими гідними людьми.