Смерть у кредит
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-58-1
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть у кредит». Краткое содержание книги:
Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».
Тепер знову розпоряджався він… До нього знову повернулася впевненість… блиск… і навіть нахабство… Цілими днями він насвистував улюблену мелодію «Соле міо»…
— Так! Мабуть, я піду! Подихаю свіжим повітрям… Скажи, малий, у тебе залишилося ще сто франків?.. Я заплачу за телефон… Я сходжу сам! Пора його знову підключити… Тобі так не здається?.. Хіба він нам не потрібен?..
Він ще постояв на порозі… в нерішучості… Кинув погляд на Ґалереї… І побіг ліворуч, скорше за все, в «Заколот»… Якби він пішов праворуч, то тоді, напевно, у «Вази» до своєї повії… Як тільки життя входить у нормальне русло, люди одразу прагнуть брудних розваг…
Коли справа дійшла до продажу числа журналу з умовами конкурсу, почалася справжня оргія… Вишикувалася нескінченна черга… Будинок був буквально в облозі… Передплатники стояли навіть після дев'ятої вечора й вимагали свій примірник… Ярмарок тривав цілісінький день!.. Контора тряслася під натиском цікавих, двері не зачинялися ні на секунду!.. Де Перейр звертався до людей з промовами!.. Видирався на стіл… Розмахував руками… Я весь час кудись гасав… задовбував друкаря… мотався взад-вперед… з візком… Автомобіль був занадто великий для Монмартра… Поступово я перевіз усі зшиті примірники…
Товстуха готувала бандеролі… Щоб відправити в провінцію… Там їх теж чекали!.. Всюди тільки й мови було, що про конкурс на «Глибинний дзвін»… Це стало подією!..
Дядько Едуар теж, звичайно, почув про це! Він зайшов у Ґалереї… Увійшов через маленькі двері… І був дуже щасливий, що наш журнальчик знову набирає силу!.. Він так хвилювався… боявся побачити мене знову на дні… в пошуках нового прихистку!.. А ми, виявляється, раптом піднялися, все так добре обернулося!.. Нам усміхнулося щастя! Неймовірний успіх!..
Надія відшукати скарби діє магічно! З цим ніщо не зрівняється!.. Увечері після моєї біганини я повертався в контору, щоб знову взялися готувати пакети… і так до одинадцятої години вечора… А Віолетта мене попереджала…
— Ти занадто стараєшся! Дурнику! Тобі ніхто не подякує! Якщо ти здихатимеш… хто за тобою догляне?.. У всякому разі, точно не твій старий! Замов мені склянку мохіто, малий!.. Я заспіваю тобі «Дівчину з Мостаганема»… Побачиш, тобі сподобається!..
Під час співу вона задирала спідницю спереду і ззаду… А оскільки панталонів вона не носила, виходив справжній танець живота… Вона витанцьовувала прямо на вітрі… на самій середині Ґалерей… Підходили інші кралі… майже завжди з трьома або чотирма клієнтами кожна… А ще жебраки, статеві каліки, витріщаки… «Давай, Мелізо! не сци мимо!» Вона добряче трусила своєю дупою… скуйовджуючи свій горбок!.. Інші плескали в долоні, це було справжнє божевілля, туніський танець… це видовище завжди приваблювало юрбу цікавих. Я купував їй мохіто… Закінчувалося все в «Заколоті»…
Віолетта винаймала куток неподалік, за найбільшими стовпами, в Орлеанській ґалереї… їй вистачало двох хвилин, щоб змусити клієнта кінчити… Коли їй траплявся черговий йолоп, то вона вела його в «Пелікан», що був за два кроки… Навпроти Лувра… Її кімнатка коштувала два франки… Вона обожнювала сухий перно… І часто співала на замовлення:
мене це мало збуджувало… Вона клеїлась до мене… починала нескінченні балачки… Був лише один спосіб змусити її піти…
— Заходь! — казав я їй… — Заходь, дівчинко! Допоможеш мені запаковувати.
— Зачекай, я повинна облизати ще одного… Зачекай мене, мій голубе… Я маю відпрацювати вечір…
Розраховувати на її допомогу було марною справою!.. Вона одразу вигадувала якісь відмовки… і блискавично змивалася. Крім пришивання ґудзиків, що було її справжньою манією, я не міг її залучити до жодної роботи… За мить її мов корова язиком злизала… Просто дивина.
Не минуло й тижня, як проекти посипалися градом… по сотні за день. Ad libitum[66], такою була умова… Але це нікого не обходило… Ніхто не хотів себе нічим обмежувати!.. Разом з тим з першого погляду було очевидно, що тексти і відомості були вкрай цінні… Наші видатні дослідники заворушилися…
Балістичні пропозиції були скорше екстравагантними! Але там траплялися непогані деталі!.. Звідти можна було дещо запозичити… Переважно, якщо ми отримували маленькі папірці, крихітного формату, то майже напевно на них були креслення якої-небудь ґрандіозної машини, глибинного дзвону, розміром з Оперу… А на величезних планах, разів у 18 більших за формат октав[67], зазвичай мова йшла про маленькі двадцятисантиметрові зонди.
66
Ad libitum — для вільного використання (лат.).
67
Октав — одна восьма аркуша, приблизно 20 см заввишки. Тобто аркуш, більший у 18 разів, матиме висоту 3 м 60 см.