Молоді літа короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #19
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Молоді літа короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Якби ви знали, добрі люди, — думав Анрі, довго й грунтовно виважуючи своє повернення до реформованої церкви, — якби ви знали, що все, по суті, залежить від однієї обставини, твердої волі та дрібки талану!» Під тією обставиною він мав на увазі, що народився принцом крові, але не нагадував про неї нікому: навіть гордість може обернутися хитрістю.
Свою сестру Катрін він викликав до Ніора. Це місто лежить на кордоні провінцій Пуату й Сентонжу — зовсім недалеко від Мекки гугенотів[108]; до тієї Мекки сам він збирався вступити, аж коли вже його приймуть назад у лоно рідної віри, — щоб не було причини соромитись свого повернення. І тринадцятого червня в Ніорі він урочисто зрікся католицтва. Живим доказом його щирості стояла поруч нього принцеса Бурбон, його сестра, непохитна протестантка й у найтяжчі часи. А двадцять восьмого числа того самого місяця він прибув у Ла-Рошель. Тепер він уже не мусив понурювати голову, і дзвони дзвонили, вітаючи його, як колись вітали його любу матусю, королеву Жанну, чиєю твердинею й утечищем завжди було це місто. Сам він якось був облягав його з католицьким військом. Декотрі це пам'ятали; вони мовчали, коли він проходив повз них, і підштовхували одні одних стисненими кулаками. Все то Анрі помічав. І нагадував собі: «Наберімося терпіння». Та щоб аж на десять років, про таке й думки не було: адже це ціла вічність!
В його почті були й дворяни-католики: він навмисне показував їх у цьому місті. Мовляв, я маю в країні не тільки вас. Оці-от тримаються не за віру, а за мене й за королівство — що колись буде те саме.
Він не казав цього нікому — чи, власне, мав на цю тему єдину розмову з одним дворянином із Перігора: тим самим, що колись давно прогулювався з ним тут на морському березі, а потім вони вдвох пили вино в зруйнованому обстрілом будинку. Коли пан Мішель де Монтень прийшов до нього серед гурту придворних, Анрі при інших нічим не показав, що вони добре знайомі, не заговорив з ним, а тільки значуще всміхнувся, і пан Мішель усміхнувся так само таємниче. Але Анрі якомога скоріше відпустив усіх, тільки один за його знаком лишився.
Зоставшись удвох із ним у прохолодній залі, Анрі обняв його, за руку підвів до столу й сам поставив на стіл глека й два келихи. Бідолаха дворянин відважно випив з ним, хоча не сподівався нічого доброго від того пиття. Відтоді як вони не бачились, пан Монтень захворів на камені в нирках. Тоді передчуття старості гнітило його так, ніби вона вже настала; а тепер він спізнав її й справді. Він почав їздити лікуватися на води— і їздив уже до самої своєї смерті. І найцікавішою темою розмови для нього тепер були всілякі цілющі джерела в усіх краях та ще способи лікування водами у різних народів: адже італійці воліють пити лікувальну воду, а німці — занурюватись у неї. Він відкрив дві дуже важливі речі, відомі ще античному світові, але згодом забуті. По-перше, людина, що не купається, живе під корою бруду, і всі пори на її тілі позакривані. По-друге, є люди, які здобувають вигоду з такого недбалого ставлення інших людей до своєї природи. Про лікарів цей хворий на нирки міг говорити цілі години, посилаючись і на імператора Адріана[109], й на філософа Діогена[110], і на багатьох інших. Та з королем Наваррським він про це не говорив, і йому пощастило на час цієї розмови забути власні найпекучіші турботи.
Анрі спитав його, з якою метою він прибув сюди, і панові де Монтеню навіть на думку не спало почати з того, що він приїхав на води. Він сказав, що хотів побачити таку дивовижну новину, як двір без релігії. Анрі заперечив, що доречніш було б говорити про двір з двома релігіями, та пан Мішель де Монтень зі спокійною усмішкою відказав: це те самісіньке. З двох релігій тільки одна може бути істинною і тільки її слід визнавати. А хто поряд із нею припускає й фальшиву, той не вбачає між ними різниці й міг би, по суті, обійтися без обох.
— Що я знаю? — вкинув Анрі. Цих слів він не забув з часу їхньої першої розмови, і в цю хвилину вони пригадалися йому дуже до речі. Його співрозмовник не заперечив, тільки похитав головою й зауважив, що таке слід казати перед богом. Звичайно ж, того, що знає бог, ми не знаємо; зате на землі нам призначено розуміти, що й до чого, і тут ми можемо збагнути все за допомогою поміркованості й сумніву.
— Я люблю врівноважені, середні натури. Надмірність навіть у добрих ділах майже відворотна для мене, принаймні вона відбирає мені мову, і я не вмію знайти тій надмірності назви.
108
…недалеко від Мекки гугенотів… — Із Меккою, священним містом магометан, автор тут порівнює протестантську фортецю Ла-Рошель.
109
Адріан, Публій Елій (76-138) — римський імператор з династії Антонінів.
110
Діоген із Синопа (бл, 404 — бл. 323 pp. до н. е.) грецький філософ із школи кініків.