Засліплення

Фішерле повертається й перепрошує гладуна — він, мовляв, не так його зрозумів, бо погано чує, він схибнувся на праве вухо. Фішерле каже ще щось, намагаючись бодай подумки під ступитися до його гаманця. Цієї миті він саме вчасно пригадує один прикрий випадок, пов’язаний з людьми в подвійних хутряних пальтах. Такі до себе не підпускають, не встигнеш у них чимось поживитись, як вони вже передають тебе поліції... Фішерле доплачує ґрош, великодушно прощається і йде. На гаманець він махає рукою, адже його помста вже недалеко.

Щоб дістати фальшивий паспорт, він зайшов до однієї забігайлівки неподалік від «Неба», але рівня багато нижчого. Називалася вона «У павіана», і вже сама ця тваринна назва свідчила про те, які страховиська сюди зазирали. Тут кожен уже своє відсидів. Такий чоловік, як чистильник, з роботою й доброю репутацією, «Павіана» уникав. Його дружина, як він розповідав у «Небі», відразу з ним розлучилася б, якби від нього тільки війнуло «Павіаном». Не було тут ні «пенсіонерки», ні чемпіона з шахів, який би всіх побивав. Тут вигравав то один, то інший. Розумом, який спонукав вигравати, тут і не пахло. Забігайлівка містилася в підвалі, до дверей вели вниз вісім східців. Частина розбитої шиби в дверях була заліплена папером. На стінах висіли порнографічні жінки. Господиня «Неба» в своїй пристойній кав’ярні не потерпіла б такого нізащо. Стільниці тут були дерев’яні; мармур помалу розікрали. Покійний орендатор намагався всіляко привабити публіку з постійним заробітком. Він обіцяв кожній дамі за кожного пристойного відвідувача, якого вона приведе, по філіжанці міцної кави задурно. Він замовив тоді гарну вивіску й охрестив свій заклад «Задля розмаїтости». Його дружина казала: «Вивіска стосується й мене»; вона любила розмаїтість, любила її все життя, а він помер від любовної туги, бо мав апендицит, а справи в закладі йшли зовсім кепсько. Коли його не стало, дружина відразу заявила: «Павіан» мені більше до вподоби. Вона дістала колишню вивіску, і від дещиці доброї слави не залишилося й сліду. Ця баберія скасувала дармову каву, й відтоді жодна дама, яка хоч трохи себе поважала, не переступала поріг її підвалу. Хто сюди приходив? Ті, хто підробляв паспорти, переховувався від поліції, єврейська голота, всілякі вигнанці, безпритульні та інший небезпечний набрід. У «Небі» поліція ще вряди-годи з’являлась, потикатися сюди вона не зважувалась. Щоб заарештувати одного грабіжника й убивцю, який у господині «Павіана» почувався в безпеці, послали рівно вісьмох детективів. Отаке тут творилося. Звичайний сутенер не міг бути спокійний за своє життя. Поважали тут лише запеклих злочинців. Каліка з розумом чи каліка без розуму — цим було байдуже. Такі людці не бачать у цьому жодної різниці, тому що самі дурноверхі. «Небо» не хотіло підтримувати з «Павіаном» ніяких стосунків. Досить було впустити до себе цих людців, і чудові мармурові стільниці відразу зникали. Аж коли всі до одного нечупари в «Небі» перечитували ілюстровані часописи, вони потрапляли до рук господині «Павіана», ні на хвилину раніше.