Велика історія України

Давна литовська толєранція, що то «старини не рухала, а новини не вводила», перемінилася тепер на політику інтензивної централізації в усіх напрямках і формах.

Ягайло, як зверхник напів-суверенного Литовського Князівства почав з того, що видав грамоту про доступність прав і привілеїв виключно для бояр і шляхти латинського обряду. Рівночасно пристосовано цю виключність до міщан, передаючи міста під т. зв. магдебурське право, доступне тільки для католиків. Без огляду на потреби, з метою пропаганди католицтва, почали виростати по українських і білоруських містах латинські єпископства, що їх наділювано маєтностями, нерідко відбираними від православних, єпископських катедр. Стара українська церковна єрархія, що досі була пануючою верствою, опинилася нараз в умовах ледви терпимої й на кожньому кроці кривдженої та зневажуваної. Де далі, перехід українського й білоруського боярства на католицизм почав підривати основи самої православної церкви, що позбавлена опіки вельмож і доходів, почала хилитися до упадку. Щойно тепер відчув український народ, чим для нього була власна Державність, щойно тепер дух бунту почав опановувати не тільки керівну верхівку народу, але й широкі маси.

Перехід литовського боярства на латинство, що набрав масового характеру за часів Витовта і Ягайла, дуже скоро створив у Великому Литовському Князівстві два ворожі собі громадянства. Литовське, окатоличене й за те обдароване маєтностями й привілеями, та українсько-білоруське, православне, й через те відсунене набік від державних справ, урядів та достоїнств. Литовсько-українська держава починає розколюватися на складові частини, при чому Литва тяготить до Польщі, Україна і Білорусь, поневолі повертає очі на північ, в бік одновірної з нею Москви. Галичина тимчасом починає орієнтуватися на молоду Молдавію.