Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
14. Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 08.09.2005р. № 2875-ІV, від 15.03.2006р. № 3538-ІV, від 21.05.2009р. № 1397-VІ; у редакції Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-VІ, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)
1. Коментована стаття встановлює правила підсудності справ за вибором позивача, яку ще називають альтернативною підсудністю. Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу — можливість для позивача обрати один із двох чи декількох судів.
Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо велике життєве значення для громадян. Специфіка цього виду підсудності полягає в тому, що в залежності від характеру матеріальних правовідносин та предмету спору, особистих обставин (стан здоров’я, малолітні діти тощо) позивач може обирати серед двох, трьох чи більшої кількості судів, які будуть компетентними розглянути таку справу.
Враховуючи вищезазначені критерії випадки вибору судів, можна поділити на певні групи.
2. Перша група випадків вибору судів стосується того, що в число судів, один з яких може обрати позивач, обов’язково входить і суд за місцем проживання позивача. Сюди входять правила, що містяться в частинах 1, 2, 3, 4, 5 даної статті. Так, позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, позови про розірвання шлюбу, якщо на утриманні позивача є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача, позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, позови, що виникають з соціальних, пенсійних і житлових відносин, позови про повернення майна або його вартості, про відшкодування шкоди, завданої особі незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися в суд за місцем проживання відповідача (ст. 109 ЦПК) або в суд за місцем проживання позивача.
3. Існує ряд випадків, коли позивач може обрати не один із двох, а один із трьох судів. Відповідно до ч. 3 цієї статті у справах за позовом про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, позивач має право вибору одного з трьох можливих судів для розгляду цієї справи: за місцем проживання відповідача, за місцем проживання позивача і за місцем заподіяння шкоди.
4. Відповідно до ч. 2 цієї статті, в якій враховуються об’єктивні обставини (чинники), які зумовлюють необхідність у встановленні додаткових пільг при виборі суду, який розглядатиме пред’явлений позов.
Так, в цій частині допускається можливість пред’явлення позову про розірвання шлюбу в суд за місцем проживання позивача, також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.
Поряд з тим, проявляючи таку ініціативу про розгляд справи в суді за місцем свого проживання, позивач повинен подати документи, що підтверджують складність виїзду його в суд за місцем проживання відповідача. Питання про наявність підстав для задоволення такого прохання позивача може бути вирішено судом (суддею) за місцем проживання позивача і не може розглядатися судом (суддею) за місцем проживання відповідача після прийняття ним справи до провадження як це було раніше, оскільки в нині діючому ЦПК немає такої підстави передачі справи на розгляд іншого суду, яка передбачалася п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України зразка 1963 року, суть якої полягала в наступному: якщо суд визнає, що даний позов зручніше вирішити за місцем проведення найголовніших дій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем, він може передати порушену справу до іншого суду. Остаточне рішення про розгляд справи в суді за місцем проживання позивача в цьому випадку приймає суддя, який перевірив подані документи. Ця норма робить інститут судового захисту більш доступним для громадянина та створює більш сприятливі умови (зручності) для захисту своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.