Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Ну що ви, Ніку. Ви краще молодими дівчатами займіться. Стара я вже для таких розваг, та і йти вже зібралася.

— Так це просто чудово! Ви моя рятівниця. Я теж тільки про це і мрію. Давайте разом вирушимо в Школу, — Нік глянув на Квіту. Побачив спопеляючий погляд, посміхнувся, взяв під руку Магістра Золд і пішов до виходу з залу.

Почався період свят і в першу чергу — пора ярмарку. Нік більше часу проводив у місті, допомагаючи Окертузу і Цифріту. Торгівля йшла чудово. Всі виверти, які придумав Нік, спрацювали. Реклама та дивні новинки-умивальники привертали все більше й більше покупців. Всі були задоволені.

Ніку залишалося скласти ще кілька іспитів, тому, залишивши друзів самих розбиратися на ярмарку, вирішив кілька днів витратити на підготовку.

Обід і святкова атмосфера не давали Ніку зосередитися на заклинанні. Поруч сиділа Квіта, він розплився в усмішці в черговий раз, дивлячись у її бездонні очі. Вранці він успішно склав іспит з накопичення магії. Швидше, це була проста формальність. Магістр Весел чудово знав його здібності, тому міг поставити оцінку автоматично, але в Школі було прийнято, що учень все одно повинен складати іспит, не дивлячись на поточні успіхи. Багукхан відправив Ніка займатися до Квіти, хоча всі заняття в Школі закінчилися ще з початком пори Підсумків. Зазвичай Квіта не давала йому розслаблятися на заняттях, але, бачачи його задоволену ледачу пику, зрозуміла, що сьогодні урок остаточно провалений. Вона грайливо відповіла на його погляд та посміхнулася. Нік вже було зібрався поцілувати Квіту, але в цей момент відчинилися двері і в клас, без стуку, влетів захеканий Матотору.

— Вибачте, Магістре, я думаю Ніку потрібно знати. Там у професора Атавхаї проблеми, — ледве вимовив Матотору, хапаючи ротом повітря. Швидке пересування було слабким місцем товстуна.

— Блін, як же ти невчасно Мата, — простогнав Нік, відриваючись поглядом від красуні Квіти. — Гаразд, веди і розповідай, що сталося.

— Я з вам, — кинула магеса, підхоплюючись.

— Звичайно, пішли. Ти ж все-таки викладач. Може, допомога потрібна буде, — сказав Нік і поспішив за Матотору.

— Ну, розповідай що знаєш.

— Десь хвилин двадцять тому в Школу увірвалися військові на чолі з принцом Таном і Магістром Дорінгом. Всі виходи перекриті солдатами. Вони пішли до професора Атавхаї. Я не знаю, що вони від нього хотіли, але він сильно розлютився, закрився у себе в залі. Вони послали солдатів, так він викинув їх звідти. Принц дуже злий. Я думаю, що буде біда. Ось і побіг за тобою. Ти ж кращий друг професора, — задихаючись від нестачі повітря, швидко на ходу виклав Матотору.

Вони змогли дійти тільки до майданчика другого підземного поверху, на якому розташовувалася навчальна кафедра Некромантії, де жив Атавхаї, і зупинилися на сходинках, з висоти спостерігаючи за подіями. Далі їх не пустили солдати. Разом з ними було ще кілька цікавих учнів та викладачів. На самому майданчику, в оточенні військових, стояли Принц Тан, Магістр Дорінг та директор Школи. Принц був червоний від злості і щось кричав директору Хегану. Нік гримнув на учнів, що стояли поруч, щоб припинили базікати. Йому хотілося дізнатися з розмови, що сталося.