Iсторичнi есе. Том 1
- Автор: Лисяк-Рудницький Іван
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Iсторичнi есе. Том 1». Краткое содержание книги:
Книжка розрахована на всіх, хто цікавиться історією України.
Драгоманов сумнівався, що старше покоління галицької інтелігенції можна буде навернути до його програми спільних дій. Ось чому через їхні голови він звертався просто до молоді. Звичайно, це був план, розрахований на тривалий час, але Драгоманов не дозволяв собі розхолоджуватись.
“Gutta cavat lapidem non vi, sed semper cadendo” [вода точить камінь не силою, а безперестанним падінням] — це був завше мій девіз, це найліпший політичний девіз”[408].
Через декілька років по смерті Драгоманова один із його учнів, видатний галицький письменник і вчений Іван Франко так оцінив його вплив:
“Він був для нас правдивим учителем і вповні безкорисно не жалував праці, писань і упімнень і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих у рабських традиціях нашого галицького глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації. Можна сказати, він за вуха тяг нас на той шлях, і коли з генерації, що більше або менше стояла під його впливом, вийшла яка користь для загального і нашого народного діла, то се у найбільшій мірі заслуга покійного Драгоманова”[409].
Тривалі результати далекосяжного бачення Драгоманова допомогли Галичині стати П’ємонтом української національної справи напередодні та під час першої світової війни.
Як міг Драгоманов примирити свій палкий патріотизм із космополітичними переконаннями? Він уважав, що універсальний ідеал людства — це синтез найкращих властивостей кожного народу. Розуміння взаємозв’язку між загальним і особливим також переконувало його, що гуманіст, який хоче працювати для добра людства, мусить мати певне поле прикладання своїх сил[410]. Український народ може бути таким полем. Людство лише виграє від того, якщо серед народів землі буде “одним бездушним трупом менше, однією живою великою породою людською більше”[411].
Гуманістичні й космополітичні підвалини національної ідеї передбачають обов’язок боротися зі всіма формами вузького, виняткового відсталого націоналізму серед власного народу. Драгоманов робив це сумлінно. Тут, аби довершити картину його української політичної програми, мусимо згадати про його боротьбу з крайніми виявами українського націоналізму.
За життя Драгоманова український рух був надто слабкий, щоб завдати шкоди будь-якому іншому народові. А проте Драгоманов дуже чутливо реагував на всі симптоми національної ненависті й образи серед українців, які за інших умов могли б перетворитись на руйнівну силу.
“...Наше національство зовсім уже не таке мирне [як говорять його апологети]. Послухайте, з якою ненавистю говорять іноді наші люде про москалів, поляків, жидів, і подумайте, щоб сталось з тими сусідами нашими на Україні, коли б удалось нашим національникам узяти уряд на Україні в свої руки. Яке б вони їм “обукраїнення” приписали! А поки що таке людиноненависне національство шкодить тим, що будить до нас ворожі почуття й у наших сусідів, тоді як тепер навіть на війні треба вменшувати ненависть проміж людьми, хоч би так, як робить се всесвітнє товариство “Червоного Хреста” на своїм полі”[412].
Інтелектуальна сумлінність Драгоманова зробила його безкомпромісним противником усіх національних ілюзій і патріотичних забобонів.
“...Я навіть сам собі був противен тим, що кидавсь писати од курганів до картин, аби тільки у свій час вигукнути, що єсть Україна і в X ст., і в XV, і в XIX, єсть і в кургані, і в опері. Все діло тільки в тім, що іменем того, як ми любимо свій край дома, я не міг нападатись на кацапа, ляха, навіть жида...”[413]
408
Архів М. Драгоманова. — С. 271.
409
Франко І. Передмова // Драгоманов М. Листи до Ів. Франка і інших. 1887–1895 / Зладив І. Франко. — Львів, 1908. — C. IV.
410
Драгоманов М. П. Вольный союз — Вільна спілка... — С. 297–299.
411
Драгоманов М. П. Переднє слово... — С. 139.
412
Драгоманов М. П. Чудацькі думки... — С. 20.
413
Архів М. Драгоманова. — С. 245–246.