Iсторичнi есе. Том 1
- Автор: Лисяк-Рудницький Іван
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Iсторичнi есе. Том 1». Краткое содержание книги:
Книжка розрахована на всіх, хто цікавиться історією України.
“Московське царство наробило нам чимало лиха... Але... [воно] все-таки виповняло й наші національні завдання з того часу, як історія склалася так, що ми самі собі не могли їх виповняти”[388].
Драгоманов уважав, що за життя його покоління, в другій половині XIX ст., російсько-українські стосунки почали набирати рішучого, хоча ще ледве помітного повороту. Польське повстання 1863 р. було останньою спробою відновити польське панування на Правобережній Україні. Поразка цього повстання, супроти якого спільно виступили українські селяни й молода українська інтелігенція, а також успішні аграрні реформи зруйнували останні можливості для реалізації “історичних” вимог польської шляхти. Відтоді гострота польсько-українського питання мала обмежуватись під австрійською Галичиною. Через декілька років Балканська війна 1877–1878 рр. вирішила долю Туреччини як великої європейської потуги. Ці дві події похитнули традиційні підстави залежності України від Росії. Драгоманов передбачав, що надходить час, коли український народ перегляне свої стосунки з централізованою російською державою.
“Тепер тілько могла стати ясно справа й про те, як увільнитись Україні і від московського чиновництва, як інтелігенції українській зорганізуватись вкупі з народом, підняти національну українську культуру і т. д.”[389]
Протягом XVII і навіть першої половини XVIII ст. Україна мала автономну державність. Заклик Драгоманова до українців “ухопити кінець нитки, що ввірвалась в нашій історії в XVIII ст.”[390], можна було зрозуміти як аргумент на користь відновлення української державності. Тут ми підходимо до поглядів Драгоманова на політичну самостійність України. Він чітко розрізняє право на відокремлення та його практичне здійснення.
“...Ми, звичайно, не будемо заперечувати і права кожної з ...національностей на повне відділення від державних рамок Росії. Тільки не завадило б пам’ятати, що всі нинішні держави дуже дражливі у питанні сепаратизмів, і що вони набагато більш противляться відділенню провінції, ніж свободі їхніх жителів і навіть їхній деякій автономії, так що для здійснення права на відділення якої-небудь частини теперішніх держав потрібна дуже велика сила. А тому тут питання не стільки в праві, скільки в здійсненності сепаратизму”[391].
Драгоманов уважав, що проти можливості української державності говорять дуже поважні аргументи міжнародної та внутрішньої політики.
“Безперечно, українці багато стратили через те, що в ті часи, коли більша частина других пород людських в Європі закладали свої держави, їм не довелось того зробити. Як там не єсть, а своя держава... була й досі ще єсть для людей спілкою задля оборони себе від чужих і задля впорядкування своїх справ на своїй землі по своїй волі... Але повстання проти Австрії і Росії, таке як робили за свою державну спільність італійці за поміччю Франції — для нас річ неможлива... Далеко можливіше для українців добиватись в тих державах, під котрими вони тепер, усякої громадської волі за поміччю других пород, котрі теж піддані тим державам”[392].
Драгоманов указував на той факт, що всі нові держави, які виникли в Європі в XIX ст., потребували закордонної військової та дипломатичної підтримки. Італія отримала допомогу від Франції, а різним балканським державам допомагали Росія або Англія. Навіть великі повстання, такі як польські 1830 та 1863 рр. і угорське 1848 р., без підтримки ззовні зазнали невдачі. А українці не мали захисників серед великих держав, і Драгоманов відчував, що на жодну з них сподіватися не варто. Ще вагомішим, на його думку, аргументом проти відокремлення була незрілість українського національного руху, що виявилась у денаціоналізації верхніх класів та недостатній національній свідомості мас[393].
388
Драгоманов М. П Листи на Наддніпрянську Україну. — С. 17–18.
389
Драгоманов М. П Листи на Наддніпрянську Україну. — С. 22.
390
Драгоманов М. П. Переднє слова... — С. 108.
391
Драгоманов М. П. Къ вопросу о національностяхъ в Россіи. — С. 866.
392
Драгоманов М. П. Переднє слово... — С. 112.
393
Драгоманов М. П. Чудацькі думки... — С. 94.