Іншалла, Мадонно, іншалла
- Автор: Ергович Миленко
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-430-1
- Переводчик: Катерина Калитко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Іншалла, Мадонно, іншалла». Краткое содержание книги:
Пісня: «Đulzulejha» / «Ружа-Зулейха»
Цікава ця «Джулзулейха» — севдалінка, але найбільші севдалії заспівати її не можуть (винятком був Сафет Ісович). Бо інші пісні вимагають стримування голосу, самоконтролю, стишеності, а ця — цілковита протилежність.
Назва оповідання мала би бути «Джихад», але оскільки те слово в нашій та всіх інших європейських мовах набуло низки вторинних і переважно потворних смислів і конотацій, мені б знадобилося забагато часу, щоб пояснити читачам, що мій джихад ніяк не пов’язаний з війною. А тоді в Ассії Джебар я знайшов слово «іджтихад», що позначає інтелектуальне зусилля в пошуках істини, на відміну від «джихаду», що є внутрішньою боротьбою, рекомендованою для кожного вірного. Бог знає, хто вірний, а хто ні…
Акрап
Пісня: «Bosa Мага Bosnu pregazila» / «Боса Мара Босну перейшла»
Колись цю севдалінку співали багато, її було повно на радіо і телебаченні. Пізніше вона якось затихла. Дитиною я не розумів, чи Мара з пісні босоніж перейшла цілу країну, чи тільки однойменну річку. Я запитував, та ніхто не міг мені відповісти.
Теман
Пісня: «Kad kauri Livno porobiše» / «Коли гяури Лівно захопили»
Тверду вдачу мала Атлаґича Фата. Реміксом цієї севдалінки, однієї з моїх найулюбленіших, я хотів зробити скромну присвяту всім фатальним і сильним жінкам, яких у боснійській ліриці було — як у золоту чорно-білу добу Голлівуду.
Теман — це найліпший спосіб вітання серед мені відомих, хоча ніде, окрім кіно, я не бачив, як теман виглядає. Пальцями правої руки треба торкнутися підборіддя, тоді вуст і насамкінець — чола. За Скальїчем, це означає: «Цілую твої поли й до чола прикладаю». Чи, як сказали б у давній Боснії: «Це треба поцілувати й на чоло покласти». Досконалою є хореографія темана, і великим є почуття поваги в того, хто так вітається. Жаль, що цього арабського вітання в нас уже більше нема, бо я б радо теман учиняв щоразу, як від чиєїсь доброти мову відбере.
Дерт
Пісня: «Ima l’jada k’o kad akšam pada» / «Що за тугу сутінки приносять»
Нічого насправді й не має статися, щоб у пісні було так, наче сталося вже все. Дерт марно пояснювати тому, хто його не переживав. Це слово перського походження, означає горе, турботу, муку та біль, але насправді — нічого з цього.
Мектеб
Пісня: «U Mostaru šikli mekteb kažu» / «У Мостарі дивний мектеб, кажуть»
Жарти й іронія знані мені тільки в мостарських севдалінках. Вони своєрідні, й мені часом здавалося, що боснійці проти мостарців — трохи наївні люди. Мені подобається це враження, тому і згадую про нього.
Мектеб, узагалі-то, — початкова релігійна школа. Взагалі так, але в Омера ні.
Ятриб
Пісня: «U Trebinju gradu vel'ka žalost kažu» / «У Требинє-граді велика жалоба, кажуть»
Це одна з великих севдалійських мелодрам. Якби двісті років тому боснійці й герцеґовинці знімали кіно, цілий світ у сльозах зустрів би XX століття.
Ятриб, на честь якого названа перекусна в оповіданні, — це оаза в Саудівській Аравії та важливий топонім у життєписі пророка Мухаммада й у ранній історії ісламу.
Ґасул
Пісня: «Djevojka se Suncu zamjerila» / «Дівчина із Сонця глузувала»
Люблю, як співає цю пісню Еміна Зечай. Її голос наче родом із тих часів, коли Земля була жива, а дівчата сварилися з Сонцем.
Ґасул — це омовіння мерця перед похороном.
Мейташ
Пісня: «Put putuje Latif aga» / «Шлях верстає Латіф-аґа»
Це одна з пісень, що їх співали понад міру. Співали ті, кому треба було і кому не треба, але й ті, кому нікому було заборонити.
В оповідці стається рівно стільки ж усього, як і в пісні. Тобто майже нічого. Нелегко тим, хто проти своєї волі від’їздить. Від’їздить, бо мусить.
Мейташ — це камінь, на який небіжчика кладуть перед похованням. Мейташ — це ще й квартал у Сараєві.
Лепант
Пісня: «Kod Lepanta, sunce moje» / «Під Лепанто, сонце моє»
Цю пісню написав і з багатьма клапами заспівав Любо Стіпишич Делмата. Її ремікс міг би впадати в більшу історію, з багатьох позицій розказану, безкраю в часі, в якому відбулася битва при Лепанто, і в часах, які на нього нашарувалися. Але кінець завжди був би той самий: мить перед смертю галерника.
Тим, із ким я слухав пісні, тим, що мовчали й розуміли, тим, які грали й співали, покійним Заїму Імамовичу, Беньямину й Сафету Ісовичу та Йозо Пенаві, Еміні Зечай, Іліязу Делічу й «Mostar Sevdah Reunion», покійним Гімзо Половині, Наді Мамулі, Зорі Дублєвич, Зехрі Деович, покійним Мухаммаду Хамичу Мешановичу, Меші Грибайчевичу, відомим та невідомим акордеоністам і сазліям, Любі Стіпишичу Делматі й співакам у його клапах, тенору Спірі, Івану Ловреновичу і всім друзям, які для мене співали, Семездіну і Ахмеду, Ані — теман вчиняю і присвячую.