Іншалла, Мадонно, іншалла

Від автора

Всі історії в цій книжці — це прозові ремікси боснійських севдалінок, — окрім оповідань «Місир», «Йид» та «Лепант», які виникли за мотивами далматинських клапських пісень. «Теспіх», однак, — особливий випадок.

Термін «ремікс» — це не спроба вигадати жанрову детермінанту, він узятий з галузі популярної музики, де означає заново здійснений студійний запис з істотно відмінним взаємозв’язком інструментів, ніж в оригінальному записі. Пісні, які я часто слухав, у різних виконаннях та за різних обставин, — на концертах, у ресторанах, із грамофонних платівок і компакт-дисків, кермуючи автівкою чи їдучи в автобусі через Боснію, на радіостанціях, які зникають, щойно проїжджаєш тунель, на урочистостях і прощаннях, ранніми ранками, коли ми розходилися з гулянок, у воєнні сараєвські дні, коли ми тулилися в «гольфі», якому недовго лишалося, у Заґребі й Спліті, разом із тими, котрі слухали, і з тими, хто вдавали, ніби не чують їх, — севдалінки завжди інтригували мене причинами, з яких були написані, їхні автори зазвичай невідомі, виконавці змінювали пісні, підлаштовуючи їх під себе, але завжди залишалася міцна лірична основа, вгадувалися конкретний життєвий біль і втрата, через які їх і складено. Мене цікавили події, що стояли за конкретними піснями, і що було б, якби замість співу розповідалися історії. Проте якщо текст і мелодія лише окреслюють атмосферу, бо відчуття не можна було — або й не треба було — описувати словами, я намагався відтворити в оповіді й це. Іноді історію визначає спосіб, у який співається певна севдалінка, драматургія голосу, звучання саза чи акордеона. У реміксах я намагався зберегти ситуацію, коли індивідуальна доля перетворюється на колективний голос, міф та казку, цю незвичайну документальність боснійських і далматинських ліричних пісень, можливість чуда.