Лабіринт
- Автор: Мосс Кейт
- Серия: Лангедокскіх трилогія #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-540-4
- Переводчик: Надія Омельчук
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лабіринт». Краткое содержание книги:
Липень 2005 року: під час археологічних розкопок у горах поблизу Каркассона Еліс Таннер знаходить два скелети, і в цю мить її охоплює всепоглинальна злоба. Дівчина помічає, що розуміє давні слова, викарбувані на стіні печери. Надто пізно Еліс усвідомлює, що надала руху жахливій послідовності подій, які вона неспроможна контролювати, і що тепер її доля нерозривно пов’язана з долею катарів, які жили вісімсот років тому...
Заради Есклармонд вони обоє мають бути сильними.
— Після того як ми почули, що Без’єр зруйновано, бабуся непокоїлася через те, що начальник фортеці Пелетьє змінить свою думку і не дозволить вам відвезти Трилогію у безпечне місце до Харифа.
— Вона мала цілковиту рацію, — із сумом промовила Алаїс.
— Menina[172] знала, що ви спробуєте переконати свого батька, але подумала, що Симеон був єдиною людиною, до кого пан Пелетьє міг би прислухатися. Я не хотів, аби вона йшла, — заплакав Саже, — проте бабуся все-таки пішла до юдейського кварталу. Я рушав за нею слідом, але оскільки не хотів, щоб вона мене бачила, то залишався позаду і тому втратив її з очей у лісі. Я налякався і чекав на неї там аж до заходу сонця, але потім уявив, що вона мені скаже, коли повернеться і побачить, що я її не послухався. Тож я пішов додому. Саме тоді я... — Саже запнувся, його бурштинові очі запалали на блідому обличчі.
— Я одразу ж упізнав її. Вона впала біля наших воріт. Її ноги кривавили, неначе вона пройшла дуже довгий шлях, — Саже звів на Алаїс очі. — Я хотів знайти вас, пані, але не насмілився. За допомогою Гастона я переніс її сюди. Я намагався пригадати, що бабуся робила у таких випадках, які мазі використовувала. — Хлопчик стенув плечима. — Я зробив усе, що міг.
— Ти поводився надзвичайно добре, — заспокоїла його Алаїс, — Есклармонд пишатиметься тобою.
Рух на ліжку привернув їхню увагу. Вони обоє одразу ж повернулися до жінки.
— Есклармонд, — промовила Алаїс, — ви чуєте мене? Ми обоє тут, із вами. Ви у досить безпечному місці.
— Вона намагається нам щось сказати.
Алаїс побачила, що руки подруги рухаються незрозуміло й хаотично.
— Гадаю, вона просить паперу й чорнил, — промовила Алаїс.
З допомогою Саже Есклармонд змогла написати.
— Здається, вона написала ім’я Франсуа, — сказала Алаїс і нахмурилася.
— Що це означає?
— Не знаю, можливо, він може нам допомогти, — відповіла Алаїс, — послухай мене Саже, я маю погані новини. Симеон напевно мертвий. Мій батько... мій батько також помер.
Саже взяв свою покровительку за руку. Цей жест був настільки сповнений турботи, що Алаїс мало не заплакала.
— Мені шкода.
Алаїс знову прикусила губу, щоб не розридатися.
— Тому заради нього, а також Симеона й Есклармонд, я маю додержати слова, даного батькові, і знайти спосіб, як дістатися до Харифа. У мене є... — Алаїс знову зірвалася, — на жаль, у мене залишилася тільки Книга Слів. Книга Симеона пропала.
— Але начальник фортеці Пелетьє віддав її тобі.
— Її забрала моя сестра. Мій чоловік бачив Книгу в нашій кімнаті. До того ж його серце належить Оріані. Йому більше не можна довіряти, Саже. Саме тому я не можу повернутися до Шато. Зі смертю батька там немає нікого, хто міг би перешкодити їхнім діям.
Саже глянув на свою бабусю, потім знову на Алаїс.
— Вона буде жити? — тихо запитав хлопчик.
— Її рани жахливі, Саже. Вона осліпла на ліве око, але... зараження немає. Дух твоєї бабусі є сильним. Вона видужає, якщо сама цього захоче.
Саже кивнув із виразом обличчя, що пасував би старшій людині, а не одинадцятирічному хлопчику.
— Але я візьму Книгу Есклармонд із твого дозволу, Саже.
У якусь мить, здавалося, сльози от-от хлинуть із його очей.
— Цю Книгу також утрачено, — нарешті промовив він.
— Не може бути! — скрикнула Алаїс. — Як це сталося?
— Люди, котрі це зробили... вони забрали її, — пояснив Саже. — Бабуся взяла Книгу із собою, перш аніж піти до юдейського кварталу. Я бачив, як вона діставала її зі схованки.
— Тільки одна Книга, — промовила Алаїс, сама близька до того, щоб розплакатися. — Тоді ми пропали, усе даремно.
Наступні п’ять днів вони жили дивним життям.
Алаїс і Саже по черзі виходили на вулицю під прикриттям ночі. Було цілком зрозуміло: немає жодної можливості вибратись із Каркассони непомітно. Облога була потужною. Вартові стояли біля кожних бокових дверей, біля кожних воріт, під кожною вежею, суцільне кільце людей та сталі навколо міських стін. Удень і вночі катапульти бомбардували стіни, тому мешканці поселення більше не розрізняли звуки ударів метальних снарядів та їхні відлуння у своїх головах.
Приємно було повертатися до прохолодних, вологих тунелів, де час зупинявся і де не існувало ні дня, ні ночі.
Розділ 61
172
Бабуся (окс.).