Ми проти вас

Коли Петер приходить на льодову арену Бйорнстада, там усе зачинено, панує темрява. Він не вмикає світла, йому й так відомо, де саме на стінах почеплені пожовклі аркуші. Малі слова, написані твердою рукою: «Спершу — команда, потім — ти». А далі: «Ми відступаємо лише тоді, коли беремо розгін». Над цим: «Мрій — Бийся — Перемагай!». І найближче до дверей — написане його почерком: «Ми підводимось, коли перемагаємо, ми підводимось, коли програємо. Ми підводимось попри все».

Люди, які мислять логічно, можливо, подумають, що такі записки просто сміховинні, але у спорті найкращим стаєш не завдяки логіці — треба бути мрійником. Коли Петер ходив до початкової школи, вчитель запитав, ким учні хочуть стати, коли виростуть. Петер сказав: «Профі в НХЛ». Він досі пам’ятає, як насмішкувато реготав клас, і віддав усе своє життя, щоб довести їм, як вони помилялися. Люди, які мислять логічно, розуміють, що неможливо, щоб малий хлопець із малого Бйорнстада почав грати з найкращими хокеїстами світу, але для мрійника все працює інакше.

Проблема в тому, що цей процес ніколи не закінчується, й остаточно довести щось іншим неможливо, бо ті, хто насміхаються, просто посувають межі. У роздягальні на стіні висить годинник, який зупинився, і нікому не спаде на думку поміняти батарейку. Для того, аби полюбити, потрібен лише час, а щоб убити любов, треба навіть менше — достатньо й миті. Спорт є нещадним, яскраві зірки відходять у минуле за ті десять секунд шляху між льодовою ареною й роздягальнею, а клуб, який проіснував понад пів століття, за кілька хвилин у будинку міської адміністрації засуджують до зникнення. Петер думає собі, чи тепер вони знесуть льодову арену й збудують конференц-готель або якесь інше паскудство, про яке мріють ті, у кого влада і гроші. Вони не здатні любити, вони можуть лише володіти. Для них усе, що тут зведено, є просто стінами й дахом.