Відлуння у брамі

По обіді парубки вийшли у садок. Сівши на лаві під молодою яблунькою, Гордій розгорнув картонну теку, зав'язану шворками, діставши тонку дошку з випаленими та вирізаними на ній знаками — дуже подібну до тієї, що разом з іконою святого Миколая, лишилася Іванові у спадок від померлого у Мінусінську батька.

— Мій тато, дізнавшись, що мама при надії, — заговорив Гордій, — розповів їй про сховок у комині тієї зруйнованої хати. І переказав мамі, що його дід-бандурист заповів своїм синам-близнюкам дві такі дошки. Але перед тим, як його забрали до царської армії, він віддав свою на збереження твоєму дідові. Тато сказав мамі, що коли в них народиться син, то він, тобто я, має знайти цю дощечку. Нібито тут містяться зашифровані заклинання козаків-характерників, які здавна селилися довкола Трахтемирівського монастиря й передавали свої знання з роду в рід. Але як користуватися цими заклинаннями — мати мені не розповіла.

— Чому? — запитав Іван.

— Записувати свої слова батько заборонив, а достеменно запам’ятати вона не спромоглася. Сам розумієш: ішла війна — не до всілякої чаклунської маячні було тоді.

— Це зовсім не маячня!.. — заперечив Іван.

Спочатку він розповів Гордієві історію своєї частини тайнописного тексту, схованого в іконі святого Миколая, а тоді переказав, що дізнався від батька: у Новомосковському Троїцькому соборі, у старій козацькій іконі святих Петра й Павла, ще у вісімнадцятому сторіччі заховали і третю — головну — дошку, ключ до розшифрування записів на тих двох, що належать їм. Цей ключ, — Іван перейшов на шепіт, — йому також вдалося роздобути. Сталося це так.

— Мій батько розповідав, — говорив Іван, — що унікальний дерев’яний собор святої Трійці збудував наш далекий пращур Яків Погребняк. Було це одразу після знищення царицею-курвою Катериною Запорізької Січі. Тоді Новомосковськ звався Самарчиком і був козацьким паланковим містечком. Козацька старшина, прагнучи підкреслити його статус, замовила спорудження величного храму вправному у будівничій справі козакові Якову. Перед тим, як узятися до роботи, пішов він у плавні і кілька тижнів молився. Люди вже гадали, що помер або загинув козак. Аж раптом він повернувся — худий і змарнілий, а в руках ніс сплетену з лози модель дев’ятибанного храму. Оповідав, нібито зустрів у очеретах самого святого Миколу, який і подарував йому цей макет собору та наказав братися до будівництва. А ще мав козак при собі загорнуті у чисту ряднину три дошки, але їх нікому не показав. Собор він спорудив на диво швидко і без жодного цвяха. Злі язики плескали, ніби за допомогою чарів.

— Ну а дошки? — нетерпляче запитав Гордій.