Портрет митця замолоду
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Класика
- ISBN: 966-8849-16-7
- Переводчик: Марьяна Ивановна Прокопович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Портрет митця замолоду». Краткое содержание книги:
Чорнуваті шматочки смаженої риби, які їм давали по середах великого посту, не лізли до горла, а в одній картоплині так і лишився слід від лопати. Він і справді зробить, як хлопці радять. Піде нагору і скаже ректорові, що його скарали без вини. Хтось в історії — якийсь великий чоловік, чий портрет є в історичних підручниках, — вже щось подібне робив. І ректор проголосить, що його скарано безневинно, адже сенат і римський народ завжди це проголошували, як когось карано без вини. То були великі люди, що згадуються поіменно у «Питаннях» Річмала Маґналла. Історія, вона вся про таких людей і їхні діяння, та й «Оповіді про Грецію й Рим» Пітера Парлея теж про це. І сам Пітер Парлей намальований на першій сторінці. Намальована дорога через пустище, з травою і кущиками на узбіччі, а Пітер Парлей у широкополому капелюсі, як у протестантського пастора, і з довгим посохом швидко простує тією дорогою до Греції й Риму.
Це дуже просто зробити. А зробити треба ось що: коли скінчиться обід і прийде його черга виходити, він вийде, але піде не в коридор, а праворуч, на сходи, що ведуть до замку. Тільки це: звернути праворуч і швидко піднятися сходами, і за півхвилини він опиниться в тому низькому, темному й вузькому коридорі, що веде через замок до кабінету ректора. Адже всі, як один, сказали, що це несправедливо, навіть хлопець із другого граматичного, той, що говорив про сенат і римський народ!
Нічого страшного не станеться. Він чув, як на чільному кінці трапезної шикуються старші, чув, як підходять по простеленій доріжці: Педді Рат та Джіммі Меджі, Іспанець з Португальцем, а п'ятим ішов здоровило Корріґан, якого мав сікти містер Ґлісон. Ось причина, що інспектор назвав його хитруном і вибив ні за що ні про що. Напружуючи слабкі, стомлені від плачу очі, він не зводив їх із широких плечей Корріґана, з його здорової чорної похиленої голови весь час, поки той рухався до виходу. Але Корріґан хоч щось та накоїв, та й містер Ґлісон не сильно його сіктиме; пригадалося, який він здоровило, цей Корріґан, у купальні. Шкіра в нього такого ж кольору, що й болотяна вода на мілкому — кольору торфу; коли він ступає по мокрих кахлях, то ляскає підошвами, а стегна з кожним кроком здригаються, бо він товстий.
Трапезна наполовину спорожніла — хлопці усе ще виходили, один за одним. На виході з трапезної ніколи не буває ні священика, ні префекта, отже, можна спокійно звернути на сходи. Ні, не можна. Ректор буде заодно з інспектором; він подумає, що то школярські штучки, та й інспектор однаково приходитиме щодня, тільки буде ще гірше, бо він страх як кипітиме на кожного, хто ходить через нього до ректора. Хлопці казали, щоб він ішов, а самі не йдуть. Вони вже все забули. Ні, таки найкраще забути про все це, а інспектор, мабуть, тільки так казав, що приходитиме. Ні, найкраще-таки забратися з дороги, — коли ти малий і малолітній, не раз у цей спосіб можна уникнути лиха.
Учні за його столом підвелися. Він теж підвівся і разом з ними влився у ряд. Треба вирішувати. Двері все ближче й ближче. Якщо піти з усіма, то вже не бути йому в ректора, бо з майданчика його не пустять. Якщо ж він піде до ректора, а його знову наб'ють, то всі учні візьмуть його на кпини, розповідаючи, як малий Дедалус ходив до ректора капати на інспектора.
Він ступав по доріжці; попереду вже видніли двері. Ні, не можна; ніяк. Він подумав про голу голову інспектора з жорстокими безколірними очима, що дивляться на нього, і почув голос, що двічі питає, як його звати. Чому він не запам'ятав його прізвища відразу? Тому що не слухав, чи тому що хотів покпити з нього? Деякі великі люди в історії теж мали ненайкращі прізвища, та ніхто з них не кпив. А якщо вже йому так хочеться, то хай кпить зі свого власного прізвища. Долан! Як у прачки!
Відразу за дверима він хутко звернув праворуч, вийшов на сходи і ще не встиг вирішити, вернутися йому чи ні, як уже ступив у низький, темний і вузький коридор, що вів у замок. Коли він переступав поріг у коридор, то, навіть не повертаючи голови, бачив, як усі хлопці, що вервечкою виходили з дверей трапезної, дивляться за ним.
Він ішов темним вузьким коридором повз ряд невеликих дверей: за ними були кімнати ченців. Він глипав у сутінь перед собою, і праворуч, і ліворуч, і думав, що то, мабуть, портрети. Було тихо й темно, а очі в нього слабкі, і стомились од плачу, тож він мало що й бачив. Але він думав, що то, мабуть, портрети святих і великих людей ордену дивляться мовчки на нього, один за одним: святий Ігнатій Лойола, який тримає розкриту книгу й показує на написані там слова Ad Majorem Dei Gloriam; святий Франциск Ксаверій, що показує собі на груди; Лоренцо Річчі з беретом на голові, схожий на одного з префектів; всі троє патронів святобливого юнацтва — святий Станіслав Костка, святийАлоїзій Ґонзаґа і блаженний Ян Берхманс, — в усіх молоді обличчя, бо повмирали вони замолоду; отець Пітер Кенні, що сидить у кріслі, загорнувшись у широкий плащ.