Портрет митця замолоду

— Можете обоє сісти на свої місця.

Флемінг зі Стівеном підвелися, пішли кожен до своєї парти і сіли. Стівен, червоний од сорому, рвучко відкрив книжку зболілою рукою і схилився на неї чолом, обличчям до сторінки.

Все це несправедливо й жорстоко, бо лікар казав йому не читати без окулярів, і того ж ранку він написав додому батькові, щоб прислав нові. Та й отець Арнол сказав, що не треба вчитися, поки нові не пришлють. І от його перед усім класом узивають хитруном та б'ють лінійкою, — його, котрий завжди одержує картки за перше чи друге місця і є лідером йоркістів! Чому інспектор вирішив, що це — «штучки»? Він відчув дотик інспекторових пальців, які випростовують йому долоню — спершу йому здалося, ніби той хоче її потиснути, бо пальці були впевнено-м'які, але в ту ж таки мить почувся змах сутани, і хряск. Це жорстоко й несправедливо — ще й поставити його після цього на коліна посеред класу. А отець Арнол сказав їм обом сідати на місце так, ніби між ними не було ніякої різниці. Він слухав, як тихо і лагідно отець Арнол вказує на помилки в творах. Мабуть, йому тепер прикро, і він хоче бути порядним. Несправедливо це, жорстоко. Інспектор — священик, та все одно це жорстоко й несправедливо. У його сіро-білім обличчі, в його безколірних очах за скельцями в сталевій оправі — жорстокість, бо він випростував йому долоню впевненими м'якими пальцями тільки для того, щоб ударити по ній зручніше і голосніше.

— Паскудство, ось як воно називається, — сказав Флемінг у коридорі, коли класи чередою проходили до трапезної, — карати чоловіка за те, чого він не зробив.

— Ти справді розбив окуляри ненароком? — спитав Нахаба Роуч.

Стівенове серце все ще повнилося Флемінговими словами, і він не відповів.

— Ясна річ! — сказав Флемінг. — Я б цього не стерпів. Я б пішов нагору і накапав ректорові.

— Ага, — ревно втрутився Сесіл Громило. — А ще, я бачив, він заносить лінійку вище плеча, а це не дозволяється.

— Дуже боліло? — спитав Нахаба Роуч.

— Дуже, — відповів Стівен.

— Я б не стерпів, — повторив Флемінг, — ні цьому, ні будь-якому іншому Голомозому. Паскудна, підла штучка, — ось як воно називається. Я б після обіду пішов просто до ректора і все розказав.

— Піди. Піди, — сказав Сесія Громило.

— Іди. Іди до ректора, накапай на нього, Дедалусе, — сказав Нахаба Роуч. — Він же завтра знов прийде тебе бити.

— Піди, піди. Скажи ректорові, — підтакнули всі.

Їхню розмову слухало кілька хлопців із другого граматичного, і один з них сказав:

— Сенат і римський народ проголошують, що Дедалуса скарали безневинно.

Його скарали безневинно, несправедливо й жорстоко, і, сидячи в трапезній, він знов і знов переживав те приниження, аж поки йому не спало на думку: а може й справді у нього в обличчі є щось, що робить його схожим на хитруна? Глянути б у дзеркальце. Та ні, нема в нім такого; і все те нечесно було, жорстоко, несправедливо.