Смерть у кредит
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-58-1
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть у кредит». Краткое содержание книги:
Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».
«Повернись до стіни, малий негіднику! Не обертайся!» Я не мав жодного бажання… Я знав… Соромився… Чув кроки коротких, товстеньких материних ніг… Вона дибала з кімнати в кімнату… Він умовляв її… Вона заперечувала, казала, що треба помити посуд… Аби розрядити ситуацію, намагалася завести пісеньку…
Оґюст, мій батько, читав газету «Ла Патрі»[10]. Сідав біля мого ліжка-манежу. Вона підходила й цілувала його. Буря вщухала… Він підводився й глипав у вікно. Здавалося, ніби він щось шукав углибині двору. Гучно пердів. Це була розрядка.
Вона також пукала, тихенько, із солідарности, а потім грайливо шкандибала на кухню.
Далі вони зачиняли двері… Двері своєї кімнати… Я спав у їдальні. За стіною лунали співи місіонерів… Вулицею Бабілон дибав кінь… Бем! Бем! Він тяг за собою фіакр…
Батько, аби прогодувати мене, брав додаткову роботу. Його начальник Лампрент усіляко принижував його. Я знав того Лампрента, він був рудий, вже побляклий, з довгою золотавою борідкою. Батько мав стиль, йому від природи була властива елегантність. Це дратувало Лампрента. Він мстився протягом тридцяти років. Змушував батька знову переписувати майже всі листи.
Коли я був ще зовсім маленьким, мене віддали годувальниці в Пюто, й мої батьки у неділю приходили мене навідати. Там було чисте повітря. Вони все розраховували наперед. Ніколи не заборгували жодного су. Навіть коли зазнавали серйозних невдач. У Курбевуа моя мати через безліч клопотів і через те, що у всьому собі відмовляла, почала кашляти. Кашель не припинявся. Її порятував сироп зі слимаків та метод Распая.
Пан Лампрент побоювався, що мій батько зі своїми вишуканими манерами може стати надто гоноровим.
У Пюто із садка моєї годувальниці було видно Париж. Коли батько підіймався туди, аби побачитись зі мною, вітер кошлав його вуса. Це мій перший спогад.
Після банкрутства нашої крамниці мод у Курбевуа батькам довелося працювати вдвічі більше, вони просто вибивалися із сил. Мати працювала продавщицею в бабусі, а батько понаднормово працював у «Коксінелі». Та що більше він демонстрував свій чудовий стиль, то більше його ненавидів Лампрент. Щоб украй не озлобитись, батько зайнявся акварелями. Він малював вечорами після вечері. Мене перевезли до Парижа. Я бачив, як він малював пізно увечері, переважно кораблі, пароплави серед океану, трищоглові вітрильники в шторм, олівцем і фарбами. До цього він мав схильність… Згодом прийшли спогади про артилерію, просування галопом на бойові позиції, пізніше він малював єпископів… На замовлення клієнтів… Через пишну ризу… Й нарешті танцівниці з товстими стегнами… В обідню перерву мати пропонувала їх на вибір ґалерейникам… Вона робила все для мене й мого життя, та якраз народжуватися мені було й не варто.
У Бабусі на вулиці Монторгей, де ми товклися після нашого банкрутства, мати, прикрашаючи вранці вітрину, часом харкала кров'ю. А потім ховала свої носовички. Раптом з'являлась Бабуся… «Клеманс, витри очі! Слізьми тут не зарадиш!..» Аби прийти раненько, ми вставали удосвіта, закінчивши справи по господарству, йшли через сад Тюїльрі, а батько застеляв ліжка.
Протягом дня було не дуже весело. Рідко бувало, щоб я не проплакав увесь час після обіду. В крамниці я одержував більше ляпасів, ніж бачив усмішок. Мав вибачатися за кожну дрібницю, й вибачався за все.
Ми весь час остерігалися крадіжки чи випадкової поломки, старі речі ненадійні. Ненароком я перепсував тонни різного мотлоху. Старе дрантя досі викликає в мене огиду, проте ми з нього жили. Уламки часу — це сумно… гидко, потворно. Їх продавали, хотіли того клієнти чи ні. Покупця доводили до отупіння. На клієнта сипався каскад небилиць… обіцянок, нечуваних переваг… без жодної пощади… Мимоволі він приставав на умовляння… Всупереч здоровому глуздові… Покупець у захопленні виходив з крамниці з викопаною звідкілясь чашкою часів Людовіка ХІІІ, із загорнутим у шовковий папір віялом, на якому були зображені пастушки. Просто диво, яку огиду викликали в мене дорослі, що несли додому такі дурнички…
10
Ла Патрі (досл. Батьківщина) — щоденна паризька газета консервативного спрямування, заснована 1841 року. Багато матеріалів було присвячено економічним новинам.