Гаррi Поттер i фiлософський камiнь
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #1
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-39-3
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррi Поттер i фiлософський камiнь». Краткое содержание книги:
Ексклюзивні обкладинки українського Поттера багато фахівців визнають взагалі найкращими…
Гаррі аж підскочив, бо вже й забув про тих Дурслі.
До дядька Вернона, здається, знову повернулася відвага. Стиснувши кулаки, він люто позирав на Геґріда.
— Слухай-но мене, хлопче, — прогарчав дядько. — Я згоден, ти й справді якийсь дивакуватий, хоч, гадаю, все це можна направити доброю різкою! Ну а твої батьки — вони таки й справді були ненормальні, тут годі заперечити, і, як на мене, без них на світі й дихається легше! Чого прагнули, те й отримали! Плуталися з усякими відьмаками, а я знав, я завжди знав, що добром це не закінчиться!..
Тієї миті Геґрід зіскочив з канапи і витяг з-під плаща пошарпану рожеву парасольку. Направивши її, немов шпагу, на дядька Вернона, вигукнув:
— Попереджаю тебе, Дурслі, попереджаю: ще одно слово…
Побачивши, що його от-от проткне гострий кінець парасольки бородатого велетня, дядько Вернон знов утратив відвагу, припав до стіни й затих.
— Гаразд, — кивнув Геґрід, важко дихаючи й сідаючи назад на канапу, яка цього разу прогнулася до самої підлоги.
Тим часом у Гарріній голові роїлися ще сотні запитань.
— А що сталося з Вол… ой, тобто… з Відомо-Ким?
— Добре питання, Гаррі. Він си зник. Щез. Тієї самої ночі, коли си намірив тебе вбити. Це тілько збільшило твою славу. В цьому й полягає найбільша таємниця… Видиш, він ставав дедалі могутнішим — і чому тоді щез? Одні кажут, помер. По-моєму, це дурниці. Не знаю, чи було в нього досить людського, щоб померти. Інші кажут, що він десь є, чекає слушного часу й таке інше, але я не вірю. Хто був з ним, ті вернулися до нас. Дехто з них був наче без пам'яті, в якомусь трансі. Не думаю, що вони вийшли б із трансу, якби він мав си повертати. Більшість із нас гадає, ніби він ще десь є, але втратив силу. Надто охляв, щоб діяти. Його прибило щось те, що є тілько в тебе, Гаррі. Тієї ночі він спіткався з тим, чого си не сподівав, — не знаю, що то, й ніхто сього не знає, але щось у тобі є таке, що збило його з пантелику, — отак.
Геґрід дивився на Гаррі ласкавими й шанобливими очима, але Гаррі, замість запишатися й зрадіти, відчув, що сталася жахлива помилка. Він — чарівник? Він? Хіба таке може бути? Все життя його штурхав Дадлі і допікали тітка Петунія й дядько Вернон; якщо він і справді чарівник, чому ж, замикаючи його в комірчині, вони не оберталися щоразу на бридких жаб? Якщо він колись переміг найбільшого у світі чаклуна, то чого ж тоді Дадлі завжди його копав, немов футбольного м'яча?
— Геґріде, — сказав він тихенько, — мені здається, ви помилилися. Не думаю, що я чарівник.
На його подив, Геґрід розреготався.
— Не думаєш, га? А хіба ніколи нічого не ставалося, коли ти був переляканий чи сердитий?
Гаррі задивився на вогонь. Тепер він уже пригадував… Кожна химерна подія, яка розлючувала тітку з дядьком, ставалася тоді, коли він, Гаррі, був засмучений або розгніваний… Коли його цькувала Дадлова зграя, він щоразу якось тікав від неї… Не хотів іти до школи з тією ідіотською стрижкою, і йому відросло волосся, а останнього разу, коли його штурхнув Дадлі, хіба він не помстився, навіть не усвідомивши цього, хіба не напустив на нього боа-констриктора?
Усміхнувшись, Гаррі знову глянув на Геґріда й побачив, що той просто сяяв.
— Видиш? — сказав Геґрід. — І ще кажеш, що ти, Гаррі Поттер, — не чарівник; зачекай, ти си ще прославиш у Гоґвортсі!
Проте дядько Вернон не збирався здаватися без бою.
— Хіба я не сказав, що він нікуди не піде? — прошипів він. — Він ходитиме до школи "Стоун-вол" і буде мені за це вдячний. Я ж читав ті листи: йому будуть потрібні такі дурниці, як книжки з замовляннями, чарівні палички і…
— Якщо він си захоче піти, то його не зупинит такий цілковитий маґл, як ти, — гаркнув Геґрід. — Не пускати сина Лілі та Джеймса Поттерів до Гоґвортсу! Та ти здурів. Його ім'я було у списках, відколи він вродивси. Його берут до найліпшої в світі школи чарів і чаклунства. За сім років він себе не впізнає. Гаррі там буде, нарешті, поміж таких самих дітей, як і він, і то під наглядом найкращого директора, який керував коли-небудь Гоґвортсом, — Албуса Дамбл…
— Я НЕ ПЛАТИТИМУ ЗАТЕ, ЩОБ ЯКИЙСЬ БОЖЕВІЛЬНИЙ СТАРИЙ ДУРЕНЬ НАВЧАВ ЙОГО ТАМ РІЗНИХ ФОКУСІВ! — заверещав дядько Вернон.
Але цього разу він зайшов задалеко. Геґрід схопив парасольку й розкрутив її над головою:
— НІКОЛИ, — загримів він, — НЕ… ОБРАЖАЙ… У МОЇЙ… ПРИСУТНОСТІ… АЛБУСА… ДАМБЛДОРА!
Геґрід зі свистом опустив парасольку донизу, спрямувавши її на Дадлі: спалахнуло фіалкове сяйво, щось стрельнуло, немов феєрверк, залунав пронизливий вереск і наступної миті Дадлі вже підстрибував на місці, вхопившись руками за свій товстий задок і завиваючи з болю. Коли він повернувся до них плечима, Гаррі побачив, що з дірки в його штанях стирчить закручений свинячий хвостик.