Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Що це за світ?

Здавалося, ще мить — і Геґрід просто вибухне.

— ДУРСЛІ! — загримів він.

Дядько Вернон, збліднувши, наче мрець, бурмотів якісь нісенітниці. Геґрід нестямно глянув на Гаррі.

— Але ж ти повинен знати про своїх мамусю й татуся, — сказав він. — Вони знамениті. І ти знаменитий.

— Що? Мої… мої мама й тато справді були знамениті?

— То ти й… то ти й цього не знаєш?.. — Геґрід пригладив розчепіреними пальцями свою гриву, ошелешено втупившись у Гаррі. — То ти не знаєш, хто ти? — зрештою вимовив він.

У дядька Вернона раптом прорізався голос.

— Стоп! — наказав він. — Негайно замовкніть, сер! Я вам забороняю казати що-небудь хлопцеві!

Навіть хтось сміливіший за Вернона Дурслі і той би злякався несамовитого погляду Геґріда, а коли велетень заговорив, кожне його слово бриніло люттю:

— Ти йому нічого не сказав? Ніколи не розповідав, що писалося в листі, який лишив йому Дамблдор? Таж я був там! Я видів, Дурслі, як Дамблдор клав листа! І ти усі ці роки від нього це приховував?

— Приховував від мене що? — нетерпляче запитав Гаррі.

— СТОП! Я ВАМ ЗАБОРОНЯЮ! — панічно заверещав дядько Вернон.

Тітка Петунія моторошно зойкнула.

— Ідіть ви обоє знаєте куди! — скривився Геґрід. — Гаррі, ти — чарівник.

У хатинці запала тиша. Долинало тільки бурхання хвиль і завивання вітру.

— Я… хто? — мало не задихнувся Гаррі.

— Чарівник, звісно, — сказав Геґрід, знову сідаючи на канапу, яка заскрипіла й прогнулася ще нижче, — і то чарівник дуже файний, тобі тілько бракує трохи освіти. З такими мамою і татком, як у тебе, хіба можна бути кимось іншим? До речі, я си гадаю, що тобі вже пора прочитати свого листа. Гаррі простяг руку й нарешті отримав жовтуватий конверт, підписаний яскраво-зеленими літерами: "Містеру Г. Поттеру, Підлога, Хатинка-на-Скелі,Море". Він витяг листа й прочитав: