Зоряні кораблі
- Автор: Ефремов Иван Антонович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: К. Гловацька
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зоряні кораблі». Краткое содержание книги:
Багато зусиль доклали Шатров та його друг професор Давидов, аби виявити незаперечні сліди міжзоряних мандрівників. Про те, як вони здійснили свій подвиг, і розповідає ця захоплююча книжка.
У товщі відкладів було глибоко прорізано річище майбутнього каналу. Обабіч височіли двадцятнметрові стіни; на їхніх рівних, ніби зрізаних велетенським ножем, стрімких схилах виступали могутні галечники, суцільні нагромадження валунів, а далі — жовті піски й шаруваті пісковики з мільйонами блискіток слюди й гіпсу.
Ночі, шо панувала навкруг, у просторах пустельного степу, тут не існувало, як не існувало і степу. Тут був особливий світ напруженої гігантської праці, яка по-своєму змінила лице стародавньої казахстанської пустелі.
Давидов проходив повз засмаглих, вкритих потом і пилюкою людей, що не звертали на нього ніякої уваги. Відбійні молотки тряслись у вправних руках, розпушуючи виступи твердих скель. Громіздкі машини, схожі на величезні залізні кістяки, важко крутились у пилюці. Череди грузовиків товклись біля навантажувальних конвейєрів, що безперестану зсипали розпушений грунт.
— Оце то розкопки, Ілле Андрійовичу! — прокричав співробітник Давидова.
Професор весело усміхнувся і хотів щось сказати, та цієї миті широка дуга спалаху освітила затьмарене курявою небо, важкий гуркіт прокотився по землі.
— Вибух на викид, — пояснив виконроб. — Водночас викинули близько трьохсот тисяч кубометрів. Там, на восьмій дільниці, готують рівчак для екскаваторів.
Давидов оглянув «рівчак», уздовж якого йшов. Він пролягав, скільки сягало око, освітлений рядами ліхтарів, прямо й неухильно розтинав степ і розширявся на півночі в улоговину, мало не півкілометрової ширини. Там було знайдено кладовисько динозаврів — гігантське звалище величезних скам’янілих кісток. Кістки пролягли пасмом упоперек усієї улоговини і, певно, ще далеко за її межі. Вони безладно громадилися, нагадуючи оцупки колод, навалені один на одного, і, змішані з великою галькою, складали шар вісім метрів завтовшки. Тут не було цілих кістяків, тільки перемішані абияк уламки кісток різної величини і різних порід вимерлих ящерів. Екскаватори врізувались у цю купу решток сотень тисяч страховиськ, розгрібаючи і розчищаючи площу улоговини. Розкидані й навалені купами кістки похмуро чорніли край улоговини в тьмяному передранковому світлі…
Сонце вже високо підбилося і нещадно палило. Купи чорних кісток розжарились, наче у лазневій печі.
— Можна вважати, що огляд закінчено, — сказав Давидов, раз у раз витираючи мокре від поту обличчя. — Тут те ж саме, що й на другій дільниці. Друге пасмо кісток. Двадцять років тому я досліджував на північ звідси, в урочищі Бозаби, на правому березі Чу, ще більше пасмо кісток — тридцять кілометрів завдовжки. Такі велетенські кладовища є і в долині річки Ілі, і в Кара-Тау, і поблизу Ташкента. І всі вони такі — безладно перемішані мільйони кісток, але жодного цілого кістяка або черепа. Для вивчення матеріал майже непридатний. Це рештки розмитих колись кладовищ динозаврів, кладовищ, які своїми розмірами перевершують будь-яку уяву.
— У вас якісь нові міркування щодо цих «полів смерті», Ілле Андрійовичу? — спитав помічник. — У надрукованих працях ви…
— Висловився незрозуміло? — перебив Давидов. — Не тільки незрозуміло, але й неправильно. Я тоді не уявляв собі повністю масштабів явища.
— А тепер що ви гадаєте, Ілле Андрійовичу?
— Не знаю… просто не знаю і не гадаю! — гостро відказав Давидов. — Ну гаразд, треба йти. Якщо я за три години виїду, то надвечір буду на Луговій. Поїзд до Москви йде о першій вночі.
— А мені спостерігати далі?
— Звичайно. Підшукайте помічників розбирати кістки. У купі уламків трапляється дещо й путнє. До того ж на інших дільницях знову можуть виявити нові скупчення. Та коли й там галечники й конгломерати, то все буде те ж саме. Я вже не плекаю надії на це будівництво. От номер п’ять — там інший характер відкладів: піски й жорства, пісковики майже без гальки. Відклади дрібних, спокійних потоків і навіть частково вітрові. Однак Старожилов за півроку робіт не повідомив звідти про щось цікаве. Сидить безрезультатно. Занудився, бідолаха…
У великій кімнаті для навчання аспірантів було троє молодих людей. Один, забравшись на стіл, жваво розмовляв із дівчиною, що сиділа в кутку.
— Сучасний історичний момент, — казав той, що сидів на столі, люто куйовдячи свій густий рудуватий чуб, — багато чого визначає в майбутній долі людства. Атомна енергія в агресорових руках загрожує цивілізації, усім досягненням культури. Наші геологія та палеонтологія зовсім не найважливіші науки, і це примушує мене сумніватися, чи правильно я обрав свій фах. Я відчуваю себе якось осторонь справжнього життя. Хочеться бути у лавах тих, хто створює атомну енергію для нашої батьківщини. Країна соціалізму повинна мати наймогутнішу й найпередовішу фізику. Чи так, Женю?