«Ілюстрована Історія України»

Сей сміливий напад на саму столицю примусив візантийське правительство знову заходити ся коло Руси. Були вислані посли до руських князів з богатими дарунками, дорогоцінними грецькими матеріями і убраннями, шовковими, золотими і срібнотканими. Вони уложили згоду, трактат з князями, а єпископ, висланий з посольством, намовив богатьох охрестити ся. Греки оповідають, їдо й тут не обійшло ся без чуда. Русь, слухаючи єпископа, захотіла, аби й Їм якесь чудо показав, як стільки їх оповідає: сказали йому, аби положив в огонь євангелїє, що держав у руках, і коли воно зістансть ся ціле, як ті отроки в паши огненій, про яких оповідав, — тодї вони охрестять ся. Епископ вложив євангеліє в огонь, і воно справді зістало ся цїле, і тоді богато Руси охрестило ся. Але такі чуда з євангелієм оповідають ся при ріжних оказіях.

Окрім походів на грецькі городи Русь ходила і на каспійське побереже. Припадком згадує оден пізнїйший арабський письменник, що описував історію Табарістана, себто полудневого побережа Каспійського моря (див. рис. 58), про похід Руси на сї береги десь коло р. 870. Потім такий похід став ся в 910, і пізнїйше вони нам звістні.

Яка то була Русь, звідки, і як звали ся її ватажки чи князі, ті грецькі та арабські письменники не кажуть. Арабьске джерело IX в., що оповідає про руське житє, і німецький літописець, що згадує про послів руських у імператора (839), називають того князя руського „каганом"; так справді й пізнїйше називано київських і иньших українських князів (Володимира й иньших): так титулував себе хозарський володар, і від Хозар се могло піти й між українськими князями. Лїтописець київський, надибавши у грецьких джерелах похід на Царгород 860 року, притулив його до тих київських ватажків Аскольда і Дира: міркував, що то мусіли бути київські князі. І справді так мусіло бути, чорноморські городи, їх заходи в Криму, і руське князівство в Тмуторокани на Керченській протоцї, показують, що і полудневий кінець сеї дороги Русь тримала в своїх руках, поки турецькі орди не знищили чорноморської степової людности. Сухопутні і річні дороги на схід через землї Сїверян і Вятичів були також в руках київських князів уже в IX в. З початком Х в. в головних містах Сїверщичи сидять уже підручники київського князя, і Русь заберає в свої руки потрохи й саме Подонє, щоб відкрити собі дорогу на каспійське побереже. Східно-словянські племена вже всі— і українські і північні на початках Х в. стояли під властю київського князя, в більшій або меньшій покорі йому, а також і деякі сусїдні фінські землї на Поводжу, та мабуть і литовські на заході Вся та територія, що пізнїйіле належала до Київської держави, була вже під властю київських князїв на початках Х в., за часів кн. Олега, тільки що ся власть не була ще така сильна, не проходила глубше у домашнє житє тих ріжних племен так як пізнїйще.