Голубий пакет

Бакланов і Дмитрієвський мовчали й думали. Думали й мовчали.

Довгу паузу порушив капітан:

— Потрапити під радіопеленгатор — це найгірше, що може статися, але не можна забувати і про багато чого іншого…

— Як це розуміти, багато чого іншого? — запитав Бакланов і сам спробував відповісти на натяк: — Ви хочете сказати: перегоріла лампа, відказало живлення чи ще щось на зразок цього?

— Цілком можливо.

— Не думаю. Горєловський кореспондент відзначався дисциплінованістю й акуратністю, за що його й представили до нагороди. Я зовсім не припускаю, щоб він почав сеанс на несправній рації, а коли б і почав, то попередив би нас. Тут щось інше.

Дмитрієвський промовчав. Йому нічого було заперечити.

— Ви не втрачаєте надії, що зв'язок відновиться? — спитав у нього Бакланов.

Капітан кивнув.

— Гм, я також хочу вірити в це, — промовив Бакланов. — Ну, а якщо не відновиться? — Бакланов знову взяв телеграму н прочитав уголос: — «Пропонуємо два варіанти: перший — надсилайте людину по відомих явках…» Два варіанти, — повторив він. — І можливо, що в другому йшлося про відрядження літака… Яка досада!..

— Це був би найбажаніший варіант, — підхопив Дмитрієвський.

— Але зараз цілком неможливий, — зауважив Бакланов. — Ми не зможемо послати літак, не домовившись заздалегідь. А для цього потрібен зв'язок, — він похитав головою. — І треба ж було скоїтись такому лиху!

Бакланов кинув телеграму, підійшов до карти і хвилину вдивлявся в неї.

— І що ж ви все-таки пропонуєте? — звернувся він, не обертаючись, до Дмитрієвського.

— Чекати ранку, товаришу гвардії полковник, — була відповідь. — За умовами зв'язку о шостій ранку контрольно-перевірний сеанс, обмін позивними та й годі. Може, кореспондент вийде…

— А якщо не вийде, товаришу гвардії капітан? — перебив його Бакланов, не змінюючи пози і далі розглядаючи щось на карті. — Не вийде ні о шостій, ні завтра, ні післязавтра. Тоді що, я вас питаю?

— Ви не дали мені докінчити, — сказав Дмитрієвський.

— Прошу, — Бакланов різко повернувся.

— … Чекати ранку й одночасно готувати людину для надсилки, — відкарбував капітан,

— Оце правильно! — схвалив Бакланов. — Готувати. І з таким розрахунком, щоб сьогодні ж уночі викинути. Справа архітермінова. Хто у вас вільний?

— Вільні троє, але послати доведеться Туманову, — відповів капітан.

Полковник ледве помітно всміхнувся й уважно подивився на капітана своїми розумними примруженими очима,

Дмитрієвський спалахнув, і кров прилила до його обличчя.

Працюючи півтора року з Дмитрієвським, полковник знав, що капітан далеко не байдужий до розвідниці. Обох їх єднало хороше, молоде почуття, І обоє приховували одне від одного те, що зовсім нетрудно було помітити іншим. Разом з Тумановою капітан двічі був у ворожому тилу. Знав Бакланов і те, що коли на карту ставляться інтереси справи й мова заходить про Туманову, капітан завжди старанно підкреслює свою об'єктивність. Бувало він суворіше навіть ставився до Туманової, ніж до інших.